Механизм государства

Отличная работа,защищена на 5. ...

Держава є складною соціальною системою, яка характеризується певними елементами, формами прояву, змістом та функціональним призначенням – організуючим впливом на суспільство. Управління державними справами вимагає високої організованості та взаємодії створених державою органів, що і забезпечується у процесі функціонування механізму держави.
На будь-якому етапі розвитку людства питання про те, якою повинна бути держава, її функції, а також як і ким повинна здійснюватися державна влада залишалося в тій або іншій мірі актуальним і суттєвим. Держава, як вища форма організації суспільства, має певні завдання і функції, для виконання і реалізації яких необхідний певний механізм. Таким механізмом став державний апарат (механізм держави).

Держава є складною соціальною системою, яка характеризується певними елементами, формами прояву, змістом та функціональним призначенням – організуючим впливом на суспільство. Управління державними справами вимагає високої організованості та взаємодії створених державою органів, що і забезпечується у процесі функціонування механізму держави.
На будь-якому етапі розвитку людства питання про те, якою повинна бути держава, її функції, а також як і ким повинна здійснюватися державна влада залишалося в тій або іншій мірі актуальним і суттєвим. Держава, як вища форма організації суспільства, має певні завдання і функції, для виконання і реалізації яких необхідний певний механізм. Таким механізмом став державний апарат (механізм держави).

Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути президент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.Наприклад, згідно з Конституцією України Президент за згодою Верховної Ради призначає Прем’єр-міністра України і за його поданням членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій [1].Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парламент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очолює прем’єр-міністр, а за умов президентського – президент, судам належить виняткове право на здійснення правосуддя. Функції глави держави в республіці виконує президент, в монархіях – монарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президента як главу держави конституційно покладаються арбітражні повноваження щодо узгодження діяльності гілок державної влади.За територією, на яку поширюються повноваження державних органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, наприклад, до центральних державних органів слід віднести ті, повноваження яких поширюються на всю її територію – Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов федеративного устрою державні органи поділяються на федеральні органи і органи суб’єктів федерації [15, с. 89-90].Залежно від способу утворення державні органи класифікують на виборні, призначувані, успадковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного – Кабінет Міністрів, успадкованого – монарх.Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішення і вступають у правові відносини лише як певні колективи державних службовців (парламент, кабінет міністрів).Висновок до І розділу.У І розділі даної курсової роботи мною було досліджено поняття механізму держави. Отже, механізм держави – це сукупність державних органів, установ, підприємств та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави. Загальними рисами для всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави, є те, що:вони є за своєю природою державними інститутами на відміну від самоврядних організацій;за їх посередництвом практично виконуються завдання і функції держави;вони утворюються за рішенням держави, уповноважених державних органів;вони утримуються за рахунок бюджетних коштів;їх працівники як державні службовці мають особливий статус, особливі гарантії зайнятості та соціального захисту.Досліджено також місце державного апарату в механізмі держави. Державний апарат покликаний виконувати основні функції держави щодо практичного здійснення державної влади і управління суспільством і є невід’ємним атрибутом як виникнення, так і існування та функціонування держави. Апарат держави – це система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних її функцій у межах своєї компетенції.Визначено основні характерні ознаки державного апарату, а саме:державний апарат є основним інститутом держави, безпосереднім носієм державної влади, яку він уповноважений практично здійснювати і представляти у відносинах з населенням;державний апарат як системне утворення формується й функціонує на основі єдиних принципів організації і діяльності;державний апарат є складною системою органів, що передбачає поділ на відокремлені ланки та підрозділи як за функціональним критерієм – на гілки влади, так і за ієрархічними ознаками – на вищі та нижчі органи, тощо;первинним елементом державного апарату, з якого складається вся система державного апарату, є окремий державний орган;у державному апараті зайняті на постійних засадах професійно підготовлені для здійснення управлінських функцій кадри – державні службовці;функціонування державного апарату здійснюється в межах і в порядку, які встановлені законодавством, тобто в певних правових формах;державний апарат спирається у своїй діяльності на певні матеріальні, фінансові та інші ресурси, отримані із державних коштів;функціонування державного апарату спирається на можливість застосування державного примусу.Державні органи поділяються в залежності:від соціальної природи – на первинні та вторинні;від функціонального спрямування – на органи законодавчої, виконавчої та судової влади;за територією, на яку поширюються їх повноваження – на центральні та місцеві;від способу утворення – на виборні, призначувані, успадковані;від особового складу – на одноособові і колегіальні.Розділ ІІ. Організація державної влади в Україні.Характеристика функцій та принципи діяльності органів державної влади України.Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють законодавчо визначені відправні засади, які виступають як регулятивні вимоги щодо основних параметрів його організації і функціонування з метою найбільш ефективного виконання функцій та завдань держави.До принципів організації і діяльності державного апарату слід віднести:поділ влади;виборність представницьких органів державної влади;пріоритет прав і свобод людини і громадянина;діяльність у межах компетенції та у спосіб, передбачені законодавством (законність);професіоналізм і компетентність;обов’язковість рішень, прийнятих вищими державними органами для нижчих державних органів;прозорість;підконтрольність;відповідальність;ефективність;дотримання прав місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, організацій, установ;неупередженість здійснення повноважень;рівне право громадян на доступ до державної служби;стабільність кадрів.Більш детально слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад організації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової державності [14, с. 158].Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поділяється єдина державна влада на певні відносно відокремлені гілки влади, чи йдеться про функціонування окремих самостійних влад. Так, Конституція США 1787 року не містить єдиного поняття державної влади, вказує лише на окремі види влади – законодавчу, виконавчу і судову. І, навпаки, з точки зору теорії народного суверенітету, коли народ визнається джерелом державної влади, передбачається її єдність, яка водночас не виключає можливості поділу державної влади на окремі її гілки [11].Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це питання, оскільки в ній йдеться про державну владу і про окремі види влади – законодавчу, виконавчу та судову. Однак системне тлумачення норм Конституції України дозволяє зробити висновок про наближеність конституційних засад української державності до концепції народного суверенітету [1].Поділ державної влади не може бути зведеним до звичного поділу праці стосовно здійснення управління суспільством, що виникає разом з появою такої складної сукупності державних органів, як державний апарат, має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певному різновиді діяльності – нормотворчій, виконавчій чи судовій, які вимагають різних здібностей і навичок, і спрямований на підвищення оперативності та ефективності функціонування державного апарату.Не буде обґрунтованим ототожнення поділу влади з розподілом функцій і повноважень у державному апараті, оскільки останнє, як лише юридичне втілення принципу поділу влади, не відбиває всіх глибинних демократичних його засад. Так, поділ функцій і повноважень може бути притаманним механізму функціонування державної влади за умов авторитарного правління, оскільки має на меті лише підвищення його ефективності і не торкається питань соціальної сутності та призначення влади. Демократія ж вимагає від державної організації певних поступок у напрямку врахування інтересів громадянського суспільства, поваги до політичної свободи своїх громадян.Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки в кінцевому вимірі він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск’є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов’язаного з цим можливого свавілля, зрештою – на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Поділ влади в цьому розумінні розглядається не тільки як принцип організації і діяльності державного апарату, але і в значно ширшому контексті як одна із найважливіших засад демократичного правління. Іншими словами – без поділу влади демократії, в усякому разі, у її сучасному розумінні, бути не може.Слід наголосити на тому, що тільки за умов функціонування механізму поділу влади стає можливим реальне панування режиму законності в країні, коли жодна з гілок влади не має можливості узурпувати всю державну владу, піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю. Отже, за таких умов відносини між ними можна вибудовувати лише на засадах рівності кожної з гілок влади перед законом.Поділ влади як принцип організації і функціонування державного апарату втілюється юридично у двох конструкціях:поділі повноважень між трьома основними ланками державного апарату: органами законодавчої, виконавчої і судової влади;функціонуванні механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади.Так, згідно з Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нормами Конституції, може здійснюватися тільки судами [1].Механізм взаємних стримувань та противаг між органами законодавчої і виконавчої влади має на меті забезпечення їх співробітництва як гілок єдиної державної влади. Органи законодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки виконавча влада не може виходити за межі прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади – уряду, здійснює парламентський контроль за діяльністю уряду щодо виконання ним законів. У свою чергу вищі органи в системі виконавчої влади наділяються правами законодавчої ініціативи, можуть застосовувати відкладальне вето щодо законів, прийнятих парламентом [13, с. 356].За парламентсько-президентської форми правління президент, який тяжіє до виконавчої влади, за наявності певних, окреслених Конституцією умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент за відповідних умов – усунути президента з поста в порядку імпічменту.Органи судової влади захищають права і свободи людини і громадянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд як специфічний підрозділ у системі судової влади може стримувати як законодавчу, так і виконавчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і правових актів вищих органів виконавчої влади неконституційними у разі, якщо вони не відповідають Конституції.Законодавча влада – це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття законів.Органами законодавчої влади є парламенти, які в різних країнах називаються по-різному: в США – Конгрес, в Англії – Парламент, у Росії – Федеральні Збори, в Україні – Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція тощо) або двопалатним (у федеративних державах – Росії, США, ФРН, а також у деяких унітарних державах – Франції, Польщі) [20, с. 125].Головною функцією законодавчої влади є законодавче регулювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Так, згідно з Конституцією України Верховна Рада України (парламент) визнається єдиним законодавчим органом України. Відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим вважається Конституцією України лише представницьким органом [12, с. 124].Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві додаткові функції:1) установчу;2) контрольну.Установча функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів. Наприклад, Верховна Рада України дає згоду на призначення Прем’єр-міністра, Генерального прокурора та інших керівників центральних державних органів [16, с. 236].Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів – уряду, міністерств, відомств (контрольна функція). Так, Верховна Рада згідно з нормами Конституції України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.Законодавча влада внаслідок свого представницького мандату є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади – виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в органах законодавчої влади – парламентах не виключається, а, навпаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо.Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її “першою серед рівних” у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що за певних умов компетенція органів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко. Наприклад, вважається, що англійський парламент може все, “крім перетворення жінки на чоловіка і навпаки”. Французький же парламент внаслідок державно-правових реформ президента де Голля значною мірою втратив реальні можливості законодавчого впливу на стан речей у країні. Оптимальним вирішенням проблеми меж компетенції органу законодавчої влади є підхід, згідно з яким, наприклад, компетенція Верховної Ради України є досить широкою, але водночас обмежується Конституцією України і тому не може вважатися безмежною.Виконавча влада – це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламентом закони та інші рішення [17, с. 149].Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Окрім того, виконавча влада здійснює функцію підзаконного регулювання суспільних відносин, тобто приймає підзаконні нормативно-правові акти. Наприклад, Кабінет Міністрів України приймає на основі Конституції та законів України постанови.Особливими принципами, на яких здійснюється виконавча влада, є:оперативність;організація на основі адміністративної підлеглості;підзаконність;підзвітність перед представницькими органами.Виконавча влада інколи і значною мірою небезпідставно асоціюється з державною владою у вузькому розумінні цього слова, оскільки на відміну від інших гілок влади вона заснована на гранично визначених ієрархічних відносинах, які передбачають чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість і відповідальність. Навпаки, представницький характер органу законодавчої влади, а також особливий статус судової влади, яка може виступати арбітром між особою і державою, наближають їх до інститутів громадянського суспільства, вказують не тільки на державницькі, але і на суспільні елементи в їх природі.Водночас у сфері виконавчої влади, як такій області державно-управлінської діяльності, що побудована передусім на засадах професіоналізму та суворій підпорядкованості, містяться найбільші можливості для виникнення бюрократичних деформацій, а тому особливого значення щодо виконавчої влади набувають питання контролю за її діяльністю з боку представницьких та судових органів, інститутів громадянського суспільства.Судова влада – це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.Отже, основною функцією судової влади є здійснення правосуддя.Для функції правосуддя характерні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність означає, що ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Так, згідно з Конституцією України правосуддя може здійснюватися тільки судом, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Самостійність означає, що суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом [13, с. 285].Судочинство в Україні здійснюється у формах розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, а також справ з адміністративних правопорушень (суди загальної юрисдикції), господарських справ (господарські суди) [2], а також прийняття рішень Конституційним Судом України [3].Найважливіша особливість здійснення діяльності судових органів полягає в суворому додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і виваженість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення. До особливих принципів судочинства належать такі:рівність прав громадян на судовий захист;гласність;рівноправність сторін (наприклад, обвинувачення і захисту);змагальність сторін;обов’язковість судових рішень;оскарження судових рішень (наприклад, вирок суду може бути оскарженим до вищого суду апеляційної або касаційної інстанції).Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина. Судовий захист прав і свобод людини в умовах формування правової державності має стати основною формою їх юридичного захисту і тому підлягає всебічному розвитку і підтримці.Слід наголосити на тому, що судова влада посідає особливе місце в системі державно-правових інститутів правової державності. Тому правова держава є “державою суддів” [18, с. 108-110] у тому розумінні, що судова влада в умовах функціонування принципів правової державності є найбільш наближеною до права гілкою державної влади, що передбачає, зокрема, можливість суду розглядати позови щодо відповідальності органів державної влади перед людиною і громадянином з приводу порушення чи обмеження їх прав чи свобод.Удосконалення функціонування механізму держави в Україні.Сьогодні державне управління являє собою складне суперечливе явище з багатьма бюрократичними деформаціями, недоліками, слабкими сторонами, успадкованими від попередньої командно-адміністративної системи. Тому настав час, коли необхідно оцінити, переосмислити та визначити єдиноправильну стратегію та ефективну тактику в процесі українського державотворення.Сучасний розвиток нашого суспільства, наявність кризових явищ в усіх сферах суспільного життя об’єктивно зумовлюють необхідність удосконалення управління процесами виробництва, розподілу та значного поліпшення підготовки державних службовців. Розбудова демократичної держави, її інтеграція у світове співтовариство потребують переосмислення сутності державного управління, його місця і ролі в сучасних суспільних процесах.Державний апарат, успадкований від тоталітарного минулого, виявився нездатним забезпечувати суспільні реформи. Це особливо стосується аналізу політики, розробки стратегії, прийняття рішень, формування програм їх реалізації, оцінки результатів на всіх рівнях державного управління. Існуючі адміністративні структури та процедури перешкоджають здійсненню суспільних реформ. Суспільство вже не задовольняє повільність та нерівномірність реформ, неефективність уряду, низька якість управлінських послуг, високий рівень корупції. Це призводить до втрати довіри до державної влади, породжує політичну і соціальну напругу в суспільстві, держава втрачає позитивний імідж в очах її громадян.