Загибель Батурина 2 листопада 1708 р.

Идея работы состоит в том, чтобы раскрыть причины уничтожения гетьманской резиденции И.Мазепы, города Батурин. за работу было получено 95 б.(Отлично). также, при проверки университетом на уникольнасть текста по системе етхт, уникальность текста составила 87%. ...

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………………..3РОЗДІЛ І. Перехід Івана Мазепи на бік Карла ХІІ та реакція Петра І……………6
1.1. Причини політичної переорієнтації гетьмана………………………….6
1.2. Реакція Петра І на «зраду» українського гетьмана………………….11
РОЗДІЛ ІІ. Знищення столиці московськими військами та наслідки «Батуринської різні»…………………………………………………………………………………...16
2.1. «Батуринська катастрофа» 2 листопада 1708 р………………………….16
2.2. Наслідки батуринського погрому………………………………………...20
Висновки………………………………………………………………………………27
Список використаних джерел та літератури………………………………………..29

2 листопада 1708 р., за наказом московського царя Петра І, війська О. Меншикова зруйнували гетьманську столицю Батурин. Не шкодуючи ні дітей, ані старих, царські війська показали, що будь який акт непокори буде жорстко каратись та придушуватись.
Історіографія дослідження. Проблема знищення гетьманської столиці в Батурині є досить важливим на сучасному етапі. Проте до цієї теми, одним із перших звернувся історик-аматор Ілля Квітка у своїй праці «О Малой России», де він негативно описав факт зради І. Мазепи. Натомість у праці «История Малой Росии» Дмитро Бантиш-Каменський спираючись на архівні джерела навів точніші описи знищення міста. В радянський період УРСР не надавала значного значення дослідженню цієї тематики. У 1923 р., вийшла наукова праця Миколи Горбаня, в якій він згадав лише здоб уття О. Меншиковим Батурина. Загалом, під час радянської доби на Україні, відбувалася спроба підлаштувати історію падіння Батурина на свій лад.
В роки незалежності України, до питання «Батуринської катастрофи» знову поставились серйозно. Можна виділити ряд дослідників, таких як Яценко В.Б. ,
Чухліб Т.В., та інші. Проте найглибше дослідив цю проблематику Сергій Павленко. Займаючись дослідженням життя гетьмана І. Мазепи, він у 2008 р., видав монографію «Загибель Батурина 2 листопада 1708 р.», в якій дослідив причини політичної переорієнтації гетьмана, реакцію Петра І на ці події, та наслідки які отримала Україна після руйнації столиці Гетьманщини

346].Таким чином, основною причиною переходу I. Мазепи під протекторат Карла ХІІ стала загроза для автономії України взагалі, й для самого гетьманату та старшини.Українські війська були розкидані по всьому фронту. В I. Мазепи залишалась порівняно незначна сила для оборони держави в наслідок прокинення шведських сил на територію Гетьманату. Під час того ж самого з’їзду в Жолкві, гетьман попросив в царя хоча б 10 тисяч війська для оборони. На що цар відповів, щоб козаки самі оборонялись. Знову І. Мазепа пересвідчився в зрадницькій політиці Москви, в її нерозумінні васалітетних прав – сюзерен мав оберігати свого васала . Таким чином, гетьман вирішив, що на цьому, його обов’язки щодо виконання Коломацьких статей прийшли до кінця, і 28 жовтня 1708 року прийняв протекторат шведського короля [REF _Ref417007723 \r \h 23, c. 182]. Чи був цей перехід особисто вигідним для гетьмана? Однозначно ні. Перейшовши на під протекцію Швеції, І. Мазепа втрачав все : багатства, маєтності. Проте він отримував надію на здобуття незалежності для своєї країни, тим паче, в 70-ти річному віці про власну кар’єру можна забутися. Отже, ми схильні вважати, що перейшовши на бік Швеції, Іван Степанович Мазепа керувався цілковито з метою збереження прав і гідності власного народу та діяв виключно в інтересах держави.1.2 Реакція Петра І на «зраду» українського гетьмана.Такий перебіг подій Петро І аж ніяк не міг передбачити. Для нього, залишилось незрозумілим, як його найвірніший слуга, спромігся на таку зраду. Адже сам цар, не раз казав Мазепі , що будь в нього всі такі слуги, то він був би найщасливішою людиною. Проте державні інтереси стали для гетьмана в пріоритеті. Ходили навіть чутки, що цар 3 дні не міг повірити в скоєне Мазепою, рвав на голові коси, й взагалі втратив розум. Московський цар Петро І оговтався швидко. На Україні розпочалась доба реакції.Першу звістку про зраду I. Мазепи Петро І отримав 27 жовтня від князя O. Меншикова. Лист був шокуючим для царя. Цар відповів відразу : «Письмо ваше, о нечаянном некогда злом случае измены гетманской мы получили с великим удивлением. И ныне надлежит трудитца, как бы ты тому злу забежать и не допустить войску казацкому, при Десне бывшему переправится за реку по прелести гетманской. Того ради, пошли к тем местам где они, несколько полков драгун, которые то им помешали. А полковникам и старшине вели сколько возможного ласково, чтоб они тотчас ехали сюды для обрания нового гетмана. И буде полковник Миргородской где в близости обретаетца, то прикажи ево сыскав к нам прислать, обнадежа его милостыю нашею, потому что он великий неприятель был Мазепе. Також и вы немедленно приезжайте» [ REF _Ref417034669 \r \h 5].На Мазепу вже не раз були доноси до царя, і жодного разу вони не підтверджувалися, а аргументовано спростовувалися після розслідувань. Так, Меншиков у своєму листі наддав тяжке звинувачення, проте жодних доказів не зміг надати. Петро І вирішив зачекати з офіційними присудними рішенями, адже як і раніше, в минулі роки, могли виникнути якісь непорозуміння. Саму тому, тональність указу від 27 жовтня генеральній старшині, полковникам, сотникам, отаманам і курінним була обережна: «Известно нам, великому государю, учинилось, что гетман Мазепа безвестно пропал, и сумневаемся мы того для, не по факциям каким неприятельским» [ REF _Ref417034853 \r \h 15, c. 87].Наступного дня, 28 жовтня, цар московський отримав переконливі свідчення того, що Мазепа його зрадив. За однією з історичних версій, з Батурина прибув канцелярист Андрій Кандиба, який розповів цареві про задум гетьмана [ REF _Ref417034887 \r \h 19, c. 472].В той же день, 28 жовтня 1708 року, цар Петро І видав «Указ ко всем жителям Малой России», в якому було сказано наступне :«Гетман Мазепа, забыв страх Божий и свое крестное к нам, великому государю, целование, изменил, и переехал к неприятелю нашему, королю шведскому, по договору с ним и Лешинским, от шведа выбранного на королевство Полское, дабы со общего согласия землю Малороссийскую поработить по прежнему под владение Полское, и церкви Божии, и святые монастыри отдать во унию» [ REF _Ref417034669 \r \h 5]. Цей же указ він надсилае Війську Запорізькому, робить інші негайні розпорядження. Такі оперативні дії з боку царського уряду стали фатальними для мазепинців.Ці його укази посіяли сумніви серед козацтва і старшини, нейтралізувавши значні сили послідовників гетьмана , котрі не були посвячені в плани гетьмана. Таємничий відхід I. Мазепи й обережність проявлена при цьому, залишила багатьох військових у невизначеному становищі : не знаючи що роботи, вони , залишені на кілька днів на призволяще, змушені були підкоритись царському указу. Як же прийняв ці укази народ? Серед радянських істориків, зокрема В. Дядиченко , В. Шутой та інші, на багатьох прикладах тенденційно намагаються довести, що народ не підтримав мазепинців, мовляв він був вірним союзником Московії. Хоча це як завжди пропагандистська політика та цензура СРСР. Населення Гетьманщини нічого не знало про плани своїх зверхників, й саме через це не встигло зробити вирішального вибору, й тому продовжило підкорятись царським указам. Його оперативні накази були прийняті без сумніву до виконання [ REF _Ref417034954 \r \h 24, c. 183].Невдозі, цар дав розпорядження розмістити в Гетьманщині десять драгунських полків. Ці полки були розкидані по всій Україні. Вони стояли серед козаків, мали широкі права карати мазепинців, робити погроми й творити все що заманеться з послідовниками колишнього гетьмана, незважаючи на козацьку владу. З мазепинцями поводилися жорстоко. Проте існують свідчення, що стародубський полковник (тоді вже гетьман) Скоропадський ставився до мазепинців із співчуттям. Про це свідчить донос Данила Забіли:«Маркович с сестрою своею гетманшею Скоропадскою, держали мене под караулом, во время зміны Мазепи , за изменіка Мазепи, что я его проклинал, что Бог поможет нашому императору, что одоліет шведа, а Мазепа проклятий пропав, имя его во веки пропало, за что он, Маркович, оскорбился великим гнівом, мовячи : «Что тобі до того и проклятым за что ти зовешь Мазепу? – Як Мазепа выграет где ты подінешся? – отсе тобі смерть кортить!...» Потому вышла гетманша Скоропадская з комнаты, в Глухові, и видя , же я спорюсь с А.Марковичем, тож оскорбила ся на мене, говорила слова подобние, котрых не могу вспомнить; только сие мні в память же сказала: «Мы и гетманству сему не рады, но еще Мазепа в живых гетман, и никто не силен у него булаву взять и скинут из гетьманства, а мы з нужды хоть взяли то нам сие прощено будет – А ты хотя и мудрый человек, а проклинаеш Мазепу напрасно…» [ REF _Ref417035091 \r \h 13, c. 46].З цього доносу нам стає ясно, що родина гетьмана I. Скоропадського підтримувала наміри I. Мазепи. Чому ж тоді Петро І не пішов проти обрання Скоропадського? Скоріш за все, не хотів йти проти вірної йому старшини. Проте те, що згодом почало діятися по всій Гетьманщині, не заслуговує прощення царя. Йоро режим реакції, який розпочався, поступово переріс в терор [ REF _Ref417035210 \r \h 18, c. 224].За значно короткий термін – усього за кілька тижнів – росіянам вдалось навернути на українських землях режим терору. На території держави почало діяти все – конфіскація власності, допит і страта, заслання всіх і кожного, хто був хоч якось пов’язаний з ім’ям Мазепи, чи запідозрений у несхвальному вислові чи наклепі на царя. З мазепинцями – справжніми чи підозрюваними, розправлялися в Лебидині, куди їх всіх привозили. Після розгляду справ висилали в Москву. Проте царські посланці використовували чудові методи заохочення: всім донощикам, цар обіцяв землі, які забирались у бунтівників. Майже за один місяць, цар добився того, що терор поглинув все українське суспільство. Вже більше ніколи, гетьман чи старшина не зможе повстати проти свого «сюзерена» [ REF _Ref417035335 \r \h 8, c. 139].Режим репресій Петра І завдав українським землям значної шкоди. Окрім втрат у Північній війні, Україна мусила поплатитись життями невинних людей гетьманської столиці Батурина.РОЗДІЛ ІІ. Знищення столиці московськими військами та наслідки «Батуринської різні».2.1. «Батуринська катастрофа» 2 листопада 1708 р.Довідавшись, що Карл ХІІ уникає бою й прямує до Батурина, де зберігалась значна частина продовольства та зброї, Петро І, збирає військову нараду. Внаслідок військової наради від 30 жовтня 1708 року, стало відомо, що «Князю Меншикову с частию войска ити добывать Батурин, где Мазепины единомышленники Полковник Чечель, да генеральный Есаул Кениксек с Черкасами засели»[ REF _Ref417034853 \r \h 15, c. 93]. Гетьманській столиці був винесений жорстокий присуд. Щоправда, цар не полишав надії на вірнопідданий елемент у місті, й тому вислав київського воєводу Дмітрія Голіцина поперед О.Меншикова, з надією на вирішення ситуації перемовами.Прибувши до Батурина 31 жовтня, Д.Голіцин побачив, що місто-фортеця перебуває в стані посиленої бойової готовності. « Батурин заперся от всех сторон и трох ворот, тилко одни четвертые ворота береговие, что от Сейму, не заперти були» [4]. Мости через р. Сейм були розібраними. Добратись до фортеці непоміченим було неможливо. Перепливши через річку човнами, Д.Голіцин передав наказ царя сердюкам, що несли оборону на березі. Князь повідомив, що з вчинком гетьмана потрібно змиритись. Вивчивши наказ, старшина відповіла, що без гетьмана нікого впускати в фортецю не буде []. Опівдні, біля Сейму почали збиратись московські війська, що підходили до Батурина. О.Меншиков прийшов до гетьманської столиці з 14 драгунськими полками свого корпусу, в якому налічувалось від 15 до 20 тисяч драгун. Київський воєвода Д.Голіцин прибув до Батурина із московськими стрілецькими полками та артилерією. В його війську налічувалось близько 5000 вояків [25, с. 239].Московська держава стягнула до гетьманської столиці близько 20-ти полків. Хоч це і був значний військовий контингент, О.Меншиков розумів, що місто-фортецю здобути буде не легко. На вересні-жовтні гетьман І.Мазепа укріпив всі фортеці на Лівобережній Україні.Згідно опису за ХVІІІ ст., Батуринська фортеця мала завдовжки 497 метрів, завширшки – 393 метри оборонних споруд та валів. В самому місті стояла резиденція гетьмана – укріплений замок , до якого втікали діти та жінки під час штурму. Ремонт укріплень столиці у 1708 р., був не значним, проте сама фортеця мала значний козир – потужну гетьманську артилерію. Під час облоги, фортеця мала до 315 гармат. Проте за оцінками учасників шведського походу, гарнізон мав на озброєні лише 70-80 гармат [7, с. 106]. Саме артилерія була найбільшою загрозою для військ князя О.Меншикова.Після переправи через Сейм 50 гренадерів батуринська залога вжила додаткових захистів безпеки. Всі ворота фортеці були зачинені й завалені землею. Козацька старшина вирішила тягнути час до приходу на поміч І.Мазепи та Карла ХІІ. Вночі, до О.Меншикова, посланці передали лист, в якому йшлося, що батуринці «обявляли извычайною саоею политикою, что они при первой своей верности и нас в гарнізон пустить хотят, толко б их свободо совсем выпустить, и на то б дать им три дни сроку» [20, с. 367]. Прочитавши лист, О.Меншиком зрозумів що козаки тягнуть час, й надав їм лише одну ніч для роздумів. Вранці, не отримавши письмової відповіді, Д. Чечель та Ф. Кенігсек вдарили по драгунам залпом з гармат, цілячись в резиденцію О.Меншикова. 31 жовтня 1708 року розпочався штурм Батурина.Гарнізон столиці налічував теж чималу кількість солдат. 25-27 жовтня на до фортеці прибули 4 сердюцькі полки, городових козаків Миргородського, Прилуцького та Лубенського полків. Козаками керували наказні полковники Іван Ніс, Левон Герцик та Антон Гамалій. Разом із сердюцькими полками, в залозі міста налічувалось 5-6 тисяч оборонців. А також, 70-80 гармат, які вже на той час перебували в Батурині [12, c. 351].В ніч на 1 листопада, О. Меншиков отримує від царя депешу: «Обьявляем вам, что нерадением генерал-маера Гордона Шведы перешли сюды. И того ради позвольте быть опасны, понеже мы будем отступать к Глухову. Того ради, ежели сей ночи к утру или поутру совершить возможно, с помощью Божиею окончивайте. Ежели невозможно, то лучше покинуть, ибо неприятель перебираетца в четырех милях от Батурина» [5]. О. Меншиков почав діяти. Хоча 1 листопада через щільний обстріл батуринських гармат підійти до гетьманської столиці не вдалося.Тут якраз і зіграв фактор зради серед батуринської оборони. Панікерський настрій швидко поширювався серед козацького війська. В козацькій верхівці почались сеперечності. Полковник Прилуцького полку Іван Ніс та перекладач І.Мазепи Стефан Зертис не бажали марного кровопролиття з такими ж православними. Їхнє бажання впустити московський корпус в Батурин змусило Д. Чечіля вжити рішучих заходів. І. Ніс був прикований до гармати, й чекав на повернення гетьмана для суду [25, c. 240-241]. Стосовно перекладача С. Зертиса, то він намагався вмовити сердюцькі полки відмовитись від опору московським військам, за що теж був прикований до гармати, й звільнений військами О. Меншикова. За свою вірність С. Зертис був винагороджений Петром І, й отримав маєток в Ніжинському полку [19, c. 368].Зраду, яка поставила крапку у батуринській баталії, вчинив І. Ніс, будучи прикутим до гармат. В ніч на 2 листопада, прилуцький полковник вислав до О. Меншикова старшину свого на призвісько Соломаха, з повідомленням для князя, щоб той приступив до міста на світанку й напав на вказане ним місце. Драгуни пробрались на світанку до міста через потайну хвірточку або через підземний хід. Скоріш за все, їх було проведено через одну з підземних вилазок, яку фортеця мала безліч. Захисників Батурина небезпека захопила зненацька.2 листопада, о шостій годині ранку, війська О. Меншикова розпочали атаку на місто з двох сторін, про що свідчить лист князя до Петра І, від 2 листопада 1708 р.: «Господин полковник, доношу вашей милости, что мы сего числа о шти часах пополуночи здешнюю фортецию з двух сторон штурмовали, и, чрез помощь Божию и вашого оружия щастием, по двучасном огню оную взяли. И сею викториею вашей милости поздравляю. И сего часу я сам еду в город и потом о всем обстоятельно вашей милости донесу» [15, c. 103].Разом з удаваним штурмом, російське військо пробралось через потайний хід до міста й вдарило в тил оборонців. Побачивши московських стрільців, які один за одним почали з’являтись в переході, горожами почали тікати навсібіч. Д. Чечіль та Ф. Кенігсек ще не встигли розташувати оборону міста. Останнього було важко поранено.Вцілілі від першої атаки оборонці та городяни героїчно відбивались. Проте без артилерії, ведучи бій на дві сторони, й за відсутності старшин підрозділів, бій не мав успіху. За дві години, переважаючі удвічі-тричі війська князя О. Меншикова завершили свій кривавий наступ. Церкви, в яких ховались горожами були знищені. Московські корпуса не спинялись перед святинями – виламували двері й закидали факели. В першу чергу знищували сердюків. Взятих у полон в’язали в одну купу мотузками [13, c. 32].Про мораль годі й було говорити. Московські кати спійманих козаків оборонців по-садистськи, шляхом відрубування по черзі правої руки, лівої ноги, потім лівої руки, правої ноги, четвертували, інших садовили на кіл, або вбивали в муках. Про ці звірства свідчать матеріали археологічних розкопок проведених у 1995-2004 рр. Було виявлено десятки кістяків зі слідами насильницької смерті. В одному з них, котре належало літній жінці, було виявлено іконку Божої Матері з Немовлям, яке обгоріло. Біля неї відкрито поховання 20-30 річної жінки, на лобовій кістці черепу зафіксовано слід від косого рубленого удару, нанесеного палашом чи шаблею. Аналіз зрізу свідчить, що удар наносив чоловік вищий за жінку, стоячи обличчям до забитої, удар наносився зверху в низ та справа наліво. Кістяк іншої молодої жінки з розтрощеним від удару тупим предметом обличчям. Поховання підлітка 9-12 років з кульовим отвором у потилиці. Скелет дівчинки віком 5-7 років. Пів десятка скелетів дітей віком 1-4 роки, в одного був відсутній череп, покладений біля кістяка в ямочку. Більша половина всіх знайдених кістяків належала дітям віком до 12-ти років [3, c. 234].Військо О. Меншикова убивало всіх, не шкодуючи нікого. Про пощаду ніхто й не чув. Отримавши звістку що ще два дні шведів не буде, князь віддав місто на грабунок своїм драгунам. В першу чергу постраждали батуринські церкви - п’яні солдати кинулись в пошуках золота на церковний інвертар, включаючи й позолочені бані. Сам О. Меншиков, очікував звістки про знайдені скарби в гетьманській резиденції. Та нічого коштовного там не було виявлено. Після цього грабунку піддався монастир [2, с. 76].По обіді, з стін фортеці знімалися гармати, й вантажилися на вози. Найбільші гармати князь наказав знищити. Вивезені гармати були доставлені в Севськ, де вони були аж до 1751 року. Усе інше – будинки канцелярії, цеххаузи піддавались вогню. Після грабунку було підпалено красивий гетьманський палац, тридцять млинів, сховище борошна. Сам цар, намагався відхреститися від скоєного, передавши всю ініціативу на О. Меншикова. Проте, про його справжні відчуття говорить лист князю Меншикову від 2 листопада 1708 р.: «Сего маменту получил я ваше зело радостное писание, за которое вам зело благодарны, паче же Бог мздовоздаятель будет вам. Что ж принадлежит о городе, и то полагаю на вашу волю: ежели возможно от шведов в нем сидеть, однако ж лучше несколько пушек лучних вывезть в Глухов, то извольте поправить и посадить в гарнізон. Буде ж он не крепок, то зел лутче такую великую артилерію вивезть в Глухов, а строеные сжечь, ато шведы также легко когут взять, как мы взяли. Если есть булава и знамена, изволь присалать: для нового гетьмана зело нужно. Также канцелярію возьми с собою всю их…» [5].Відповідальність за скоєне лежить і на Петрі І.2.2. Наслідки батуринського погрому.Батуринська «різня» принесла чимало лиха для жителів України ХVІІІ ст. Загинуло безліч людей, яких царат називав «мазепинців», почалась доба реакції та звірства князя О.Меншикова. Стан І.Мазепи, коли той отримав звістку про знищення московськими військами столиці був жахливий, гетьман ридав через те, що ніяк не зміг допомогти Батурину. На власні ж очі, І.Мазепа побачив наслідки погрому столиці аж 7 листопада. Картина сильно нажахала гетьмана. У згорівшому місті ще й досі видно було залишки крові, обгорівші тіла мешканців. Підтверджує й стан гетьмана сотник Корній Савин: «король и Мазепа пришли к Батурину и стали над Сеймом и ночевали по разым хатам. И Мазепа, видя что Батурин разорен, зело плакал» [15, с. 107].І. Мазепа безсумнівно не залишив це просто так. Використавши гетьманські повноваження, 10 листопада 1708 р., в якому він сповістив про вчинену наругу над святинями і людьми, показав справжнє лице царської Росії. Цей універсал, який був розісланий по всій Україні, завдав значної шкоди О.Меншикову та Петру І, які намагалися загладити свої каральні дії. Антигетьманська агітація сповіщала, ніби гетьман І. Мазепа топтав ногам образ Богоматері, і таким чином прийняв лютеранське віросповідання [12, с. 386].В листопаді-грудні 1708 р. розпочалися репресії проти прибічників гетьмана І. Мазепи. Приводом для цього ставало все – осуд за дії московських військ в Батурині, бажання вірити в І. Мазепу та й навіть будь-які співчутливі слова до гетьмана у вигнанні. Це яскраво простежується на прикладі допиту глухівського жителя Данила Таращенка.