Смерть як феномен

ЗМІСТ
ВСТУП 2
1. СМЕРТЬ ЯК ЧИННИК ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ 3
2. ФЕНОМЕН СМЕРТІ 8
3. ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА СМЕРТЬ 14
3.1 Смерть очима древніх єгиптян. 14
3.2 Смерть очима стародавніх греків. 16
3.3 Смерть очима середньовіччя. 18
3.4 Смерть очима сучасних людей. 21
ВИСНОВОК 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 27

Процес християнізації людських уявлень про смерть не означав повного руйнування магічного світу дохристиянських вірувань людства. Процес взаємодії і взаємовпливу обох типів свідомості продовжує поглиблюватися, приводячи до радикальної зміни того й іншого типу. Так, під впливом традиційного способу смерті з'являється новий образ в християнстві – образ Христа, а потім і багатьох святих мучеників. Змінюється людське уявлення про життя і його потойбіччя: хоча зображення раю раніше ще дуже рідкісні і мізерні, зате образ пекла вбирає в себе опис всіх жахів, накопичених в народній свідомості за попередні століття. Зростає і значення чистилища, хоча в народній свідомості воно ще слабо вкорінене. Вважається, що структурування уявлень про загробне життя це "найважливіший феномен в історії ментальності", що відображає твердження моральної свідомості.Лицар раннього середньовіччя помирав у всій простоті, як євангельський Лазар. Людина пізнього середньовіччя піддавалась спокусі померти як неправедний скнара, що надіявся понести своє добро з собою навіть на той світ. Звичайно, церква попереджала багатіїв, що, надмірно прив'язані до своїх земних скарбів, вони потраплять у пекло. Але і в цій загрозі було щось втішне: прокляття прирікало людину на пекельні муки, але не позбавляло її скарбів. Багач, неправедно нажив своє добро і тому потрапив в пекло, зображений на порталі в Муассаці з незмінним гаманцем на шиї. Портал в Мауссаці зображує картину страшного суду, і нагадує кожному про розплату. На картині Ієроніма Босха в Національній галереї у Вашингтоні, яка могла б слугувати ілюстрацією до якого-небудь трактату про "мистецтво вмирати", диявол з явним зусиллям витягає на ліжко вмираючого важкий товстий мішок із золотими монетами. Тепер хворий зможе дотягнутися до нього в свою смертну мить і не забуде взяти його з собою. Кому з нас, сучасних прийшла б в голову ідея спробувати захопити з собою в загробний світ машину, діаманти чи пакет акцій. Людина середньовіччя і в смерті не могла розлучитися з нажитим добром: вмираючи, вона хотіла мати його біля себе, триматися за нього.Ніколи в історії людина не цінувала так життя як наприкінці середньовіччя. У той час народилося мистецтво натюрморту, це як непереборне бажання людини залишити усе прекрасне на своїх місцях. Питання ставлення до смерті завжди несло з собою деяку етичну забарвленість. Але навіть задовго до виникнення середньовіччя в розумінні цього питання постала велика прірва. Через різницю поглядів двох на той момент сильних гілок вірувань –маніхейства і християнства. Різниця у поглядах на цю тему в релігіях маніхейства і християнства проявлялось наступним чином. Маніхеї вважали усе плотське злом, сюди входив увесь матеріальний і товарний світ. А порожнечу вважали благодаттю. У той час як християни не могли осягнути, як у творінні людському може бути один морок і вважали що радості плотського життя мають велике значення для людської душі."Найпростішим виходом для маніхеїв було б самогубство, - пише Л. Н. Гумільов, - але вони ввели в свої вчення нову ідею про переселення душ. Це означало, що смерть втягує самогубця в нове народження, з усіма витікаючими звідси негативними наслідками. Тому заради порятунку душі людині пропонувався інший варіант: виснаження плоті або аскезою, або несамовитим розгулом, колективною розпустою, після чого ослабіла людська матерія повинна добровільно випустити душу зі своїх пазурів плоті. Тільки ця мета визнавалась маніхеями гідною, а що стосується земних справ, то мораль, природно, скасовувалася. Адже якщо матерія – зло, то будь-яке винищення її – благо, будь то вбивство, брехня чи навіть зрада – все не має значення, так як усе земне. По відношенню до предметів матеріального світу було все дозволено. Те, що маніхеї до кінця XIV століття зникли з лиця Землі, не дивно, бо вони, власне кажучи, до цього прагнули. Ненавидячи матеріальний світ, вони повинні були ненавидіти і саме життя. Як ми бачимо, смерть у середньовіччі трактувалась по різному, і відрізнялась найбільше за віросповіданням тогочасних людей.Смерть очима сучасних людей.Революція у відношенні до смерті настає у XX столітті. Витоки її - в певному настрої, сформовано ще в середині XIX століття: навколишні піклують хворих, приховують від них тяжкість їх стану. Проте з часом прагнення захистити останні миті, відпущені людині в цьому світі, від марних мук набуває іншого забарвлення: захистити від емоційного шоку не так самого вмираючого, скільки його близьких. Так поступово смерть стає ганебним, забороненим предметом. Ця тенденція збільшується в середині XX століття, що пов'язано зі зміною місця вмирання. Людина тепер йде з життя, як правило, не у себе вдома, серед рідних, а в лікарні, зустрічає смерть одна. Знову змінюється "головна дійова особа" драми: для XVII-XVIII століть. Констатується перехід ініціативи від самого вмираючого до його сім'ї, зараз же "господарем смерті" стає лікар, і його команда. Смерть знеособлюється, і додає деякої банальності. Обряди в головних рисах зберігаються, але позбавляються драматизму, занадто відкрите вираження горя викликає вже не співчуття, а сприймається як ознака або поганого виховання, або бажання виділитись, або слабкості, або розумового розладу.Сучасне ставлення до смерті включає в себе наступні риси-установки:1. Смиренність. Смерть притерпілася, стала пересічним і повсякденним явищем у іграх політиків (Чечня), у криміналітету (замовні вбивства) і "відморозків" (вбити бабусю через те, що та не дала на дозу онукові-наркоману). Смерть, виходить на логічність свідомості, робиться непомітною, підсвідомою, витісненою. Причому це відбувається не тільки у свідомості вище названих "представників" людського роду, але і в повсякденній свідомості середнього обивателя.2. Технологічність. Толерантно-особисте ставлення до смерті відсуває на задній план власну смерть як таку, але виносить вперед питання технології після-смерті: похорон, грошові витрати на них, надгробки, пам'ятники, некрологи і т.п., фактори престижу родичів. Ці технології не втрачають своє значення після похорону і поминок: надгробні камені, плити, пам'ятники виготовляють кілька місяців, іноді навіть років.3. Театральність. Смерті немає як події, співпереживання. Як сказав Епікур: "Поки ми є, немає смерті, а коли є смерть, то немає нас". Таким чином, смерть розігрується за літературними сценаріями й обставляється згідно сценаріїв. Внаслідок цього смерть постає перед нами у вигляді вистави в театрі. Театральність смерті і саме життя робить театральним.4.Феномен безсмертя. "Навколо вмирають, вмирають інші, але не я, до моєї смерті ще далеко. Смерть - вигадка фантастів". Ця безсмертна установка знаходиться в підсвідомості сучасної людини. Слова Фоми Аквінського: "Живемо для інших, а кожен вмирає сам за себе персонально", - набувають зловісний сенс, весь час відсунутий "на потім". Бачили Ви коли-небудь, щоб люди тверезо розмірковували про власну смерть перед лицем смерті іншого? Цього немає, тому що немає усвідомлення власної смерті.5. Ніхто не рівний перед обличчям смерті. Нерівність у вмиранні обумовлено наявністю капіталів – соціальних, економічних політичних. Смерть самотньої людини без визначеного місця проживання в теплотрасі і смерть першого президента Росії – різні смерті. Люди вмирають у відповідності з тими капіталами і ієрархією, які були до смерті.6.Ігровий характер. Ігри, в які грають люди: бізнес, політика, машини, зброя, жінки, наркотики, гроші – все це працює на виграш – перемогу чи самогубство. Будь-яка гра, спрямована на перемогу за всяку ціну - "репетирує" смерть. Тобто або виграш, як репетиція смерті, або програш, як "маленька смерть", падіння по соціальних сходах. Тим часом смерть людини стає ставкою в його "грі".Можна сказати, що в даний час толерантне ставлення до смерті обертається нетолерантним ставленням до людей і їх різноманітності (полісуб'ектність), внаслідок чого людина деперсоналізуеться, нівелюється до простого представника суспільства споживання, безособового агента масової культури.Нинішнє західне суспільство соромиться смерті, більше соромиться, ніж страшиться, і в більшості випадків веде себе так, ніби смерті не існує. Це можна помітити, навіть звернувшись до пошукових машин Інтернету, які дають на слово "death" в середньому у вісім разів менше посилань, ніж на слово "life". Одним з нечисленних винятків є популярність на Заході ідей природної смерті і "правильно" прожитого попереднього періоду.Нині ми живемо в суспільстві, яке відштовхує смерть, змушуючи людину вмирати на самоті. Тим часом смерть – це те, що повинно підготовляти нас, емоційно і духовно, до бачення світу у своїй відповідній перспективі. Вмираюча людина стає, таким чином, центром необхіднох та корисної драми, важливою частиною вивчення життя. Лікарні іноді допомагають закривати особистість від живого зв'язку із сім'єю і друзями, роблячи більш важким закінчення життя через відсутність виразів любові.На жаль, як заспівав сучасний французький шансоньє Жорж Брассанс: "Нині і смерть – не та, самі ми всі – не ті, і ніколи думати нам про борг і красу".Сьогоднішня модель смерті визначається популярним словом "privacy", що стало ще більш жорстким і вимогливим, ніж раніше. І поруч з цим йде бажання вберегти вмираючого від його власних емоцій, до останнього моменту приховуючи від нього його стан. Лікарі теж запрошуються, а в деяких країнах навіть зобов'язуються, бути співучасником в цій люблячій брехні.На щастя, сказане вище відноситься до так званої західної цивілізації, а деякі інші культури дають нам зразки іншого культурного відношення до смерті.Над сучасним цивілізованим світом панують настрої про те, що смерть – простий перехід у кращий світ: у щасливий будинок, де ми знову отримаємо наших зниклих близьких, коли прийде наш час, і звідки вони, у свою чергу, прийдуть провідати нас. Таким чином комфортність життя на Заході просто проектується і на світ загробний. До того ж кожен четвертий житель Центральної Європи вірить у переселення душ. Про це нещодавно заявила німецька дослідниця Ютта Бургграф, виступаючи на XXII Міжнародному теологічному симпозіумі.Європейці охоче вірять в реінкарнацію, немов хочуть залишити за собою "шанс спробувати ще раз". За останні сорок років вчення про переселення душ поширилося по всьому західному світу, оскільки воно здається дуже привабливим для тих умів, які відмовляються дивитися в "очі смерті". Якщо ми з такою легкістю міняємо місце проживання, професію, дружин, то чому б не вважати, що і життя зміниться іншим? Хоча з точки зору християнських богословів (все одно, католицьких чи православних) спасіння можливе відразу для тіла і душі, отчому східні доктрини про переселення душ не видаються чимось необхідним.ВИСНОВОКСмерть сприймається людством по різному. Кожен трактує це явище для себе по своєму. Кожен знаходить свою розраду по різному, хтось вірить у переселення душ, хтось про одвічний рай, а хтось про можливість почати усе спочатку.Ми чітко побачили наскільки сильно сприйняття смерті залежить від моди навколо, від вірування і від погляду на життя. Погляди на сенс смерті відрізняються у різних філософів і психоаналітиків. І єдине, в чому погоджуються науковці, це в тому, що клінічна смерть несе за собою руйнування організму на клітковому рівні і безповоротні зміни в цих процесах. Ми можемо по різному трактувати смерть але вона буде і є. Бо якщо життя бере свій початок, то у нього і буде свій логічний кінець. Ніхто не може точно сказати нам, що знаходиться у потойбічні. Це може бути рай, може бути нове тіло і нове життя, а може, просто довга дорога тунелем, який веде в нікуди.Вивчаючи питання смерті і відношення інших людей до цього поняття, хочеться зазначити одне – що треба жити в задоволення, не втрачаючи ні одної хвилини свого життя дарма. Смерть дуже рідко приходить до людей попереджаючи і готуючи їх, що все скоро скінчиться. Частіше всього смерть застає зненацька. Можна побачити необхідність: щоб кожна людина не думала вмираючи, що щось не встигла зробити в своєму житті, а йшла з свого життя з спокоєм і радістю.Смерть забирає усіх без винятку, тому треба за своє життя прийняти те, що від її приходу не можна втекти. Знання того, що нас у кінці чекає смерть, дає нам наснагу до життя і бажання прожити його за відведений час максимально повно.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИФілософія (2007) / С. П. Щерба/ Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Романец В.А. Жизнь и смерть в научном и религиозномистолковании. — Киев, 1989.Светлов А.В. Наука, рассеивающаяпризраксмерти // Человек в социальноммире: проблемы, исследования, перспективы. — М.: МЦР, 1994–1997.Литвинов В. Жизнь и смерть каквечная тема духовнойкультурычеловечества // Всеукр. наук.практ. конф. «Знання — духовність — професіоналізм». — 2013. — Т. 2. — С. 7074.Усенко Л.В., Усенко А.А., Оленюк Д.В. Научный контекст современноговзгляда на понятия «жизнь» и «смерть» // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. — 2013. — № 2(д). — С. 515517.http://allref.com.ua/uk/skachaty/Fenomen_smerti?page=2Арьес Ф. Человек перед лицомсмерти. М., 1992.Лаврин А. П. ХроникиХарона. Энциклопедиясмерти. М., 1993Федорова М.М. Образ смерти в западноевропейскойкультуре. //Человек. №5. М., 1991.Антологиямировойфилософии. Т. 1. Ч.1. М., 1983.Франкл В. Людина в пошуках сенсу. М., 1990. с.25 Фролов І.Т. Перспективи людини. М., 1979.Рассел Б. Історія західної філософії. М., 1959 с.7-8 http://ua.newspark.net.ua/%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F/%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%8C%D1%82%D0%B5-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8C/http://hram.lviv.ua/2428-smert-milist-chi-pokarannya-pravoslavniy-poglyad-na-smert.html