Очевидно, немає країни у світі, де б не вирощувалася хоча б одна зернова культура, що забезпечує необхідний продукт харчування. У 1996-2000 рр. середня площа зернових у світі становила 685 млн. га. Проте, за деякими показниками, в умовах загострення фінансової та економічної кризи існує тенденція до помітного скорочення площ. Так, у 2009 р. зібрані площі зернових у світі становили 694,6 млн га, що на 0,2 млн га менше показника 2008 року (694,8 млн га).
Основні країни-експортери зерна утворюють досить обмежене коло, в якому лише окремі виступають з пропозицією двох-трьох видів того чи іншого зерна. Загалом до «клубу» провідних експортерів можна віднести не більше 20-25 держав, які відіграють певну роль на світовому ринку продовольчого і фуражного зерна.
В той же час, більша частина світу обмежується тим, що забезпечує свої власні потреби, а не маючи такої змоги, імпортує зерно з інших країн. Такі країни є переважно покупцями того чи іншого зерна.
Основними експортерами зернових вже протягом тривалого часу виступають США, країни ЄС, Канада, Австралія, Аргентина і Китай, які забезпечують близько 90% його обігу. Тільки на США припадає більше половини світового експорту зерна.
У структурі міжнародного торговельного обміну зерновими провідне місце належить пшениці, а серед кормового зерна - кукурудзі (60%), ячменю (18%) та сорго (10%). Частка експорту рису в загальному обсязі торгівлі зерном становить лише 6%. Головними постачальниками цієї цінної зернової культури виступають США і Таїланд.
Ситуація на світовому ринку зерна за період з 2000 року практично не змінилася. Провідні країни-виробники, як і раніше, зберігають усталені позиції щодо обсягів виробництва основних видів зернових культур. За підрахунками, у 10 країнах найбільших виробників зерна зосереджено 52,5% усієї посівної площі.
Щодо урожайності зернових культур, то тут безперечним лідером в цілому є Франція, де вона вже перевищує 75 ц. Подібними показниками відзначаються господарства Англії та Німеччини. Понад 50 ц збирають США, Японія, Китай, Угорщина, Чехія. Найнижчі показники спостерігаються переважно в країнах Африки та Близького Сходу [1, с. 57].
Світові ціни на зернові значною мірою формуються на ринку США, що вважається найбільшим постачальником цього товару і центром біржової торгівлі.
Зерно - традиційно біржовий товар. Тому, котирування найбільших зернових бірж у Чикаго, Канзас-сіті, Мінеаполісі, які визначають світові ціни, відображають не тільки співвідношення попиту і пропозиції на окремі види зернових у США, а їх співвідношення на міжнародному ринку, перспективи врожаю в різних регіонах світу, торгово-політичні акції найбільших країн світу, експортерів та імпортерів зерна.
Проаналізувавши наведені в таблиці 1 дані, можемо отримати відповідь на питання стану кон'юнктури світового ринку.
Аналізуючи світове виробництво, споживання, запаси і торгівлю зерновими за останні роки можна зробити ряд висновків. По-перше, виробництво зернових в світі зросло з 2055,1 млн. т. у 2003/04 МР до 2407,5 млн. т. у 2009/10 МР. По-друге, існує тенденція до збільшення у світовому споживанні зернових із 1948 млн. т. у 2003/04 маркетингових роках до 2190,1 млн. т. у 2009/10 МР. По-третє, у 2009/10 МР значно збільшилися обсяги світової торгівлі і становили 668 млн т.
Країни з високими темпами приросту, як правило, нарощують виробництво зерна. Наприклад, Бангладеш збільшив виробництво зерна на 10 млн. т. або майже на третину. Водночас Австралія, після надзвичайно важкого 2002 р., знову відновила обсяг зерна майже на рівні попередніх років, виробляючи його близько 2 т. на душу населення. Значно додала в обсягах виробництва Бразилія та інші країни, а знизили показники виробництва Австрія та Болгарія. Особливо несприятливим для європейських країн видався 2003 р. Так, у Франції було зібрано зерна на 15 млн. т. менше проти попереднього року, в Румунії - на 2,5 млн т, в Україні - вдвічі менше.
Детальніше розглянемо сучасну структуру виробництва зернових. На рисунку відображено питому вагу зернових культур у структурі валового збору за 2009/2010 МР. Найбільша частка належить кукурудзі - 36,3%, пшениці - 30,3%, рису - 19,8% та ячменю - 6,5%.
Пшениця (Triticum) - провідна зернова культура в багатьох регіонах світу й один з основних продуктів харчування. Історичні корені її вирощування та використання сягають глибокої давнини. На даний час пшеницю вирощують 184 країни світу на всіх континентах земної кулі.
В середньому за 1996-2000 рр. зібрані площі становили 220 млн га. Площа збирання пшениці у 2009/2010 МР у світі сягнула приблизно 226 млн га, для порівняння - 225,4 млн га у 2008/2009, і 218,2 млн га у 2007/2008 МР. Світове виробництво пшениці у 2008/2009 маркетингових роках сягнуло рекордних 683 млн т, минулого року ця цифра становила 610 млн т, у 2009/2010 МР очікується 668 млн т. Світова врожайність у 2008/2009 та 2009/2010 МР досягла рекордного показника 3,05 т/га, в порівнянні з 2,80 т/га два попередні сезони.
Проаналізувавши світове виробництво пшениці у динаміці за 2005/2010 МР, можна зробити деякі висновки. Лідером світового виробництва за останні два роки є країни Євросоюзу - 138485 тис. т станом на вересень 2009/10 МР (табл. 2). Це досягається за рахунок чотирьох країн-членів - Франції, Німеччини, Великобритаї та Іспанії. Вони виробляють 80% пшениці Європейського Співтовариства та 75% обсягів ячменю. У Франції під пшеницею відведено 60,8% площ. На полях Франції, Іспанії, Німеччини та Італії вирощується 86% західноєвропейської кукурудзи. Частка ЄС у світовому виробництві пшениці становить 16%, ячменю - 29,6%, кукурудзи - 5,9% [2, с. 41].
За останній рік найбільше пшениці виробили також Китай та США - 114500 та 59458 тис. т відповідно. Більш детальний аналіз виробництва основних світових товаровиробників пшениці наведено у таблиці 2.
Зерно пшениці - найважливіший сільськогосподарський об'єкт міжнародної торгівлі: майже 60% усього експорту зернових. Провідний у світі експортер пшениці - США. Багато пшениці вивозять також Канада, Франція, Австралія й Аргентина. Серед постійних імпортерів слід відмітити Єгипет, до якого надійшло 8,3 млн т всього зерна (вересень 2009 р.), ЄС - 6,5, Алжир - 5,7, Бразилію - 5,5, Індонезію - 5,5 та Японію - 5,3 млн т.
Щодо світових цін на пшеницю, то на даний час спостерігається зниження в середньому з 300 до 200 доларів за тонну. Її вартість на найбільший у світі Чиказькій біржі знизилася до рекордних 4,5 дол. за бушель. Це найнижчий показник з квітня 2007 року. Обвал цін спровокований значними перехідними запасами зерна у світі та високим врожаєм у головних країнах експортерах [4].
Світовий ринок ячменю є досить обмеженим порівняно з іншими зерновими. Під посіви ячменю у світі відводять 55-60 млн га, з яких отримують 135-150 млн т зерна і використовують його переважно з фуражною (кормовою) та технічною метою. Для багатьох країн світу ця культура не є традиційною. Зокрема, США, Казахстан, Індія, Іран, Китай, Бразилія та Аргентина відносно мало вирощують даного зерна і інколи навіть імпортують його для власних потреб. Основними центрами ячмінного бізнесу традиційно є Євросоюз, Росія, Україна, Канада та Австралія (табл. 3).
До найбільших споживачів ячменю впродовж багатьох років відносяться Саудівська Аравія, Китай та Японія, причому на ці країни припадає 60-70% усього світового імпорту ячменю. Приміром, Саудівська Аравія щорічно закуповує від 6 до 8 млн т ячменю. Серед інших імпортерів можна назвати: Ізраїль (середньорічний обсяг імпорту - близько 300 тис. т), Йорданію (близько 700 тис. т), Туніс (близько 600 тис. т), Марокко (близько 500 тис. т), Алжир (близько 400 тис. т), США (близько 600 тис. т) та Іран (близько 700 тис. т).
Специфіка ринку полягає в тому, що Китай та Японія повністю орієнтовані на австралійський товар, тому європейським країнам досить важко конкурувати з цією країною на ринку Південно-Східної Азії. Проте країни Близького Сходу та Північної Африки досить активно купують в Європі, зокрема в Україні, фуражний ячмінь.
Основною тенденцією на ринку є те, що всі основні експортери з кожним роком нарощують виробництво даної культури. Так, за останні п'ять років загальне виробництво в світі зросло на 20 млн т, або на 15% до 153 млн т у 2008/2009 МР. Скоріш за все, ця тенденція збережеться, завдяки високій ціні на це зерно, порівняно з усіма іншими фуражними культурами. В останні роки основні виробники ячменю значно збільшили споживання, внаслідок чого обсяги світової торгівлі ячменем поступово знижуються.
Щодо цін, то на світовому ринку, залежно від сезону, вони коливаються в межах від 60 до 150 USD/т. Зрозуміло, що за високого попиту та достатньої пропозиції торгівля ведеться за більш сталими цінами в межах від 90 до 115 USD/т. А основними ціньовими індикаторами ринку є ф'ючерсні котирування на ячмінь канадської (WCE), австралійської (ASX) та угорської (BCE) бірж. До речі, в ЄС експорт ячменю субсидується, що викликає обурення в інших країн-експортерів. Щоб дати можливість своїм трейдерам збільшити постачання зерна до країн Близького Сходу та Північної Африки, Єврокомісія тільки на початку лютого 2005 року видала ліцензії на експорт понад 80 тис. т ячменю з максимальною ставкою субсидій - 13,98 євро/т. Загалом з ЄС планується експортувати в цьому напрямку близько 3 млн. т субсидованого ячменю [5].
Що стосується кукурудзи, то основними районами її вирощування є Північна та Південна Америка. Водночас, батьківщиною кукурудзи вважається Мексика, де її вирощували 5 тис. років тому. Звідти вона поширилася по всій планеті. У світі нині вирощують переважно гібридні сорти цієї культури. Генетично модифікована кукурудза вирощується у семи країнах Євросоюзу: Іспанії, Португалії, Франції, Німеччині, Чехії, Словаччині та Польщі.
Найбільшим світовим виробником кукурудзи на сьогодні є США. На їх частку припадає до 50% усього світового урожаю кукурудзи (табл. 4). В ЄС виробництво кукурудзи зростає під впливом високих цін, як правило, більших від інтервенційних та американських. Такі країни, як Франція, Італія та Іспанія вирощують до 75% кукурудзи, а разом з Германією - 86%. На відміну від ячменю, виробництво кукурудзи зосереджено на півдні Євросоюзу, незважаючи на її чутливість до посухи, оскільки більша частина кукурудзи вирощується на зрошуваних площах. На півночі ЄС виробництво кукурудзи неможливе. Внутрішній ринок Євросоюзу захищений імпортним митом, що дає можливість Франції та Італії утримувати майже весь ринок ЄС [6, с. 72].
Світовий ринок кукурудзи можна сьогодні умовно розділити на два сегменти: європейський ринок з його високими цінами й американський ринок з порівняно низькими цінами, хоча там теж намітилася тенденція до посилення цін і котирувань. Після впливу фінансової та економічної кризи, ринок кукурудзи залишається схильним до постійного коливання цін, які то зростають, то знижуються.
Експерти зернового ринку зауважують, що надалі попит на кукурудзу залишатиметься досить високим за рахунок інтересу з боку США, країн ЄС і Китаю. При цьому попитом користуватиметься в основному не кормове зерно, а сировина для виробництва біоетанолу [7].
В якості ще одного серйозного чинника, що впливає на світові ціни на кукурудзу, експерти називають ціни на нафту. Останнім часом намітилася чітка тенденція збільшення кореляції між цінами на біопаливо й цінами на нафту.
Висновки. Аналіз світового зерновиробництва в кризових умовах господарювання вказує на зменшення валових зборів зерна. Так, виробництво зернових у 2009/10 МР становить 2407,5 млн га, що на 41,5 млн га менше показника 2008/09 МР. Світове виробництво пшениці у 2009/2010 МР зменшилося на 15 млн т і становило 668 млн т. Фактор фінансової кризи є основною причиною зниження врожаю в ЄС - виробництво зернових у 2009/10 МР знижене до 295,8 млн т, що приблизно на 5% менше виробництва в минулому сезоні.
Водночас, існує тенденція до збільшення у світовому споживанні зернових із 1948 млн т у 2003/04 маркетингових роках до 2190,1 млн т у 2009/10 МР. Зменшення виробництва та збільшення споживання зерна у світі пояснюється помітним зменшенням внутрішнього споживання зерна, а також використання його, як основи для виробництва біоетанолу. У 2009/10 МР значно збільшилися обсяги світової торгівлі і становили 668 млн т.
Оператори на міжнародних ринках повинні враховувати наведені тенденції, щоб вчасно відреагувати на зміни світової кон'юнктури, а це, в свою чергу, дасть можливість отримати найкращі вигоди від міжнародної торгівлі зерновими та закріпити міцні позиції на світовій арені.
Особливості розміщення зернових культур
Головна галузь світового землеробства - вирощування зернових культур. Зернові культури вирощуються майже скрізь, де ведеться землеробство, займають приблизно половину всіх посівних площ.
Зерна злаків мають різноцільового використання - вживаються в їжу і на корм худобі. У розвинених країнах велика частина зерна згодовується худобі (до 75%), у що розвиваються, навпаки, йде на продовольчі потреби (до 90%).
У світовому валовому зборі зерна (2000 млн т) приблизно рівні позиції займають три культури: пшениця (28%), рис (26%) і кукурудза (25%). За площею посівів і експорту пшениця також перша серед зернових культур.
Пшениця дає хороші результати на чорноземних грунтах. Загальна сума активних температур у період вегетації ярої пшениці становить 1200-1700, а взимку - 1200-1500 "С. За природними умовами для пшениці найбільш сприятливі степові і лісостепові області помірного поясу земної кулі, де вона є головною серед продовольчих зернових культур.
До степових і лісостепових областей помірного клімату приурочені головні райони товарного виробництва пшениці. В областях континентального клімату з холодними зимами (степові провінції Канади, райони азійської частини Росії, Північний Казахстан, Монголія та ін) вирощують яру пшеницю, помірно континентального, з м'якими зимами (США, країни Західної і Східної Європи та ін) - більш урожайну озиму.
При середньому обсязі виробництва пшениці в світі близько 600 млн т розміри її щорічного експорту складають 90-100 млн т.
Найбільші в світі виробники пшениці - Китай (близько 100 млн т), США, Індія, Франція, Росія, Канада, Австралія, Аргентина. Більшість з вищеназваних країн (США, Канада, Франція, Австралія, Аргентина) пшеницю у великих розмірах експортують. Лідируючий у світовому виробництві пшениці Китай, разом з Японією, Бразилією та Єгиптом, в більшій кількості її імпортує. Росія в окремі роки поповнює число країн-імпортерів пшениці.
Рис вимогливий до грунту, теплолюбний і вологолюбний. Сума активних температур у період вегетації рису від 2200 до 3200 ° С. Поля, на яких обробляється рис, на час вегетації зазвичай затоплюють водою. Без зрошення рис можна обробляти лише в районах з дуже великою кількістю опадів (1500-2000 мм). Найбільш сприятливі для культури рису природні умови тропічної і субтропічної зони земної кулі. У країнах Східної, Південно-Східної та Південної Азії (Китай, КНДР, Республіка Корея, Японія, Таїланд, М'янма, В'єтнам, Лаос, Індія, Пакистан, Індонезія, Філіппіни і ін) рис є головним продуктом харчування. Розвитку рисосіяння тут, крім сприятливих природних умов, сприяє висока забезпеченість робочою силою (рис - культура трудомістка). Крім азіатських країн рис обробляється в країнах Північної і Латинської Америки (США, Бразилія та ін), Африки (Єгипет та ін.)СНД (республіки Середньої Азії, Азербайджан і ін.) Головні виробники рису - Китай (більше 1 / 3 світового виробництва), Індія (1 / 5), Індонезія, Бангладеш, Таїланд, Філіппіни - є одночасно і найбільшими його споживачами. Тому зовнішня торгівля рисом не настільки поширена, як зовнішня торгівля пшеницею (з 500 млн т його щорічної продукції на експорт направляється менше 5%), а міждержавні потоки обмежені переважно рамками азіатських країн. Головні експортери рису - Таїланд, В'єтнам, США, М'янма, Пакистан.Найбільші імпортери - Індонезія, Бангладеш, Іран, КНДР, Саудівська Аравія.
Кукурудза - рослина теплолюбна (сума температур 2100-2900 ° С), досить вимогливе до грунтів. Серед зернових культур займає друге місце в світовій торгівлі і відрізняється найбільшою врожайністю. Батьківщина кукурудзи - Америка.
Кукурудза - культура одночасно продовольча і кормова. Тому в країнах розвинутого тваринництва під кукурудзу приділяється значна частина посівної площі. Переважна частина світового виробництва кукурудзи, що становить 450-500 млн т на рік, припадає на країни Північної і Латинської Америки (США, Мексика, Бразилія, Аргентина) і Китай. Абсолютним лідером у виробництві та експорті кукурудзи є США (близько половини світового збору і більше 70% світового експорту). Слідом за США її провідним постачальником на міжнародні ринки є Аргентина, а за розмірами виробництва виділяються Китай (1 / 5 світового збору), Бразилія, Мексика. В основному для власних продовольчих потреб і з метою зміцнення фуражної бази кукурудзу вирощують також у багатьох європейських країнах (Франція, Угорщина, Румунія, Югославія, Молдова, Україна, Росія та ін) і держави Африки (ПАР, Кенія, Ангола, Мозамбік, Малаві та ін.)
З інших зернових культур найбільш важливі в господарстві світу жито, ячмінь, овес, просо і сорго.
Жито менш вимоглива до грунтів, не настільки теплолюбна, як пшениця, і тому добре вдається на лісових грунтах помірного пояса. Більше 90% світового збору жита припадає на країни Західної та Східної Європи, у тому числі близько 1 / 3 її виробництва - на Росію.
Ячмінь і овес, як найменш теплолюбні і скоростиглі зернові культури, в основному вирощують в країнах лісової зони Північної Америки (Канада, США) і Європи (Великобританія, Франція, ФРН, Польща, Естонія, Латвія, Литва, Росія та ін.)
Просо і сорго - теплолюбні і посухостійкі, вирощуються головним чином у США (1 / 4 світового виробництва), у степових і напівпустельних районах Азії (виділяються Індія і Китай) і Африки.
Список використаних джерел
• 1. Бойко В.І. Зерно і ринок: монографія. - К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2007. - 312 с.
• 2. Thouez J.P. L'Union européenne. Précis géographique. - Paris: Economica, 1998. - P. 41.
• 3. FAS USDA, Grain: World October 2009, World Markets and Trade [Електроннийресурс] - Доступний