Вход

Земельний кодекс України

Реферат по земельному праву
Дата добавления: 06 января 2012
Автор: Рибаков Максим
Язык реферата: Русский
Word, docx, 29 кб
Реферат можно скачать бесплатно
Скачать
Не подходит данная работа?
Вы можете заказать написание любой учебной работы на любую тему.
Заказать новую работу

Зміст

1. Визначення

2. Структура

3. Хронологія становлення Земельного кодексу України

4. Труднощі земельної реформи

5. Висновок

6. Список використаних джерел

1) Земельний кодекс України-основний нормативно-правовий акт земельного законодавства України, ухвалений Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року.

Земельний кодекс України є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав фізичних і юридичних осіб на землю тощо.

2) Земельний кодекс України складається з десяти розділів (поділені на глави та статті), розмежованих за сферою регулювання:

1. Розділ перший. Загальна частина.

2. Розділ другий. Землі України.

3. Розділ третій. Права на землю.

4. Розділ четвертий. Набуття і реалізація права на землю.

5. Розділ п'ятий. Гарантії прав на землю.

6. Розділ шостий. Охорона земель.

7. Розділ сьомий. Управління в галузі використання й охорони земель.

8. Розділ восьмий. Відповідальність за порушення земельного законодавства.

9. Розділ дев'ятий. Прикінцеві положення.

10. Розділ десятий. Перехідні положення.

3) Раніше земля була лише власністю держави, тому надавалась лише для користування. Цією власністю більшою мірою розпоряджався аппарат або керівники підприемств і організіцій-землекористувачів.

Зміни, необхідність яких булла давно, почались з грудня 1990р., коли Верховна Рада України затвердила новий Земельний кодекс України як незалежної держави і прийняла Постанову «Про земельну реформу» у відповідністю з якою 15 березня 1991р. почати реформування земельних відносин.

Завдання земельної реформи полягає в тому, щоб повернути землю селянам, змінити форму права на землю, земельні відносини вцілому. Це може забезпечити розвиток багатоукладної селянської економіки на основі добровільного вибору форм власності і господарювання з метою збільшення об’ємів виробництва продукції, а також забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Новий Земельний кодекс України принципово відрізняється від попереднього, прийнятого у жовтні 1922р., згідно якого всі землі були проголошені державною власністю. Новий кодекс, народжений у безкомпромісній боротьбі депутатів не тільки на сесії ВР України, але й на засіданнях постійних депутатських комісій, потім-комітетів, містить сукупність правових норм, які є результатом загальної роботи вчених, спеціалістів і народних обранців.

У першій статті кодексу відмічено, що згідно Декларації про державний суверенітет України земля у республіці є власністю народу. Кожен громадянин України має право на земельну ділянку, умови і порядок надання якої регулюються законом.

Земельний кодекс передбачає реформування існуючої на поч. 90-их років єдиної форми права на землю-користування землею у трьох формах: для сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств та організацій; користування (постійне, тимчасове, у тому числі на правах оренди) для несільськогосподарських й інших підприємств, установ, організацій і громадян.

Проглянемо статті кодексу, які визначають землекористування із сільськогосподарською метою. Глава 7 розділу II «Використання земель» присвячена землям сільськогосподарського призначення. Спочатку визначається коло осіб, підприємств і організацій, яким можуть надаватись землі сільськогосподарського призначення у власність і користування. Ними можуть бути:

• громадяни яким надаються землі для ведення особистого підсобного господарства, індивідуального садівництва і виноградарства;

• кооперативи громадян-для колективного садівництва, городництва. Крім того, землі надаються:

• громадянам, колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, суспільним підприємствам і організаціям-для ведення товарного сільського господарства;

• сільськогосподарським науково-дослідним установам, учбовим й іншим установам, сільським підприємницько-технічним училищам і загальноосвітнім школам-для пропаганди передового досвіду і ведення сільського господарства;

• несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям-для ведення підсобного сільського господарства.

Громадянам України, які виявили бажання сільське (фермерське) господарство, які базуються переважно на особистій роботі і роботі членів їх сімей, надаються по їх бажанню у власність або оренду земельні ділянки, в т. ч і присадибний наділ.

Крім того, земельні ділянки можуть передаватись у власність або надаватись у користування членам колгоспів й інших сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств (крім дослідницьких господарств), якщо в них з’явилось бажання вийти з їх складу і особисто вести сільське господарство. Їм надають ділянки, які вилучаються із земель вказаних колгоспів, кооперативів і підприємств.

Іншим громадянам для ведення сільського господарства земельні ділянки надаються із земельного запасу.

Земельні ділянки виділяються громадянам, як правило, єдиним масивом з розташованими на нім водними джерелами і лісовими угіддями. Розміри ділянок, виділених для ведення селянського (фермерського) господарства не повинні перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів всіх земель. Також громадянам України земля надається в довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, садівництва, дачного і гаражного будівництва, для традиційних народних промислів, в разі здобуття в спадок або придбання житлового будинку, а також в користування для індивідуального або колективного городництва, сінокосу, випасу худоби, для ведення сільського господарства або інших потреб - на умовах оренди. Отже, право володіння землею прямо забезпечує самостійність виробника, необхідну свободу для ефективного господарювання, постійність землеволодіння і ряд функцій відносно розпорядження землею (право спадкоємства, передачі в тимчасове користування тощо). Відносно купівлі-продажу, дарування і застави землі, то вони Кодексом заборонені. Проте аналіз прав землевласника (стаття 39) показує, що йому гарантується в разі добровільної відмови від земельної ділянки компенсація за підвищення родючості землі. Але і продаж ділянки можна розглядати як добровільна відмова від неї на користь іншої особи, яка здійснюється на основі компенсації випробуваних втрат. І все-таки аналогія тут існує. Справа лише в тому, наскільки об'єктивно визначатиметься розмір вказаної компенсації на підставі зіставлення грошових оцінок ділянки до підвищення родючості і на час відмови від неї. Вказане обумовлюється якістю даних земельного кадастру, їх достовірністю і об'єктивністю.

Земельний кодекс забороняє також і дарування землі. Проте, якщо уважно розглянути положення статті 29, то можна приходити до висновку, що дарування побічно все ж існує. "Під час переходу права власності на будівлю і споруду, - підкреслюється у вказаній статті, - разом з цими об'єктами переходить і право володіння або користування земельною ділянкою без зміни його цільового призначення". Об'єктами своєї власності, як відомо, власник має право розпоряджатися на свій розсуд-продавати, заповідати, дарувати, надавати в оренду і тому подібне. При даруванні, наприклад житлового будинку, таким чином фактично має місце передача в дар права володіння земельною ділянкою.

Отже, Земельний кодекс надає землевласникам досить широкі права. Введення права володіння землею дозволяє повернути її господареві, істотним чином змінити відношення до використання і охорони основного засобу сільськогосподарського виробництва.

Прийнятий 3 грудня 1999 року указ Президента України «Про невідкладні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки» радикально змінив швидкість процесу трансформації стосунків власності на селі. Він викликав запеклі спори і в ході засідання, що відбулося, за «круглим столом»: у виступах окремих учасників прозвучали звинувачення в «неконституційності цього указу» (А.Ткаченко), «свідомому руйнуванні (знекровленні) сільського господарства» (Н. Вітренко), «відкиданні села на 40—50 років назад» (голова Селянського союзу України І. Мозковий). З іншого боку, заступник міністра аграрної політики Р.Шмідт заперечив, що всі укази Президента по питаннях аграрної реформи видавалися у виконання законів, що діяли в Україні, і що всі заходи щодо аграрної реформи якраз і направлені на активізацію приватної ініціативи, покликаної здолати глибоку кризу в аграрному виробництві.

Слід прямо визнати, що захищати свої позиції реформаторам сьогодні дуже не просто. Навіть збіглий аналіз результатів розвитку АПК за десятиліття дає багато аргументів противникам нинішньої реформи.

4) Труднощі в досягненні цілей аграрної реформи пояснюються трьома головними причинами:

- високою мірою складності завдань, направлених на вирішення комплексних і застарілих структурних проблем, які охоплюють матеріально-технічні, технологічні, техніко-економічні, соціально-економічні, економіко-правові і соціально-психологічні чинники;

- наявністю потужних інерційних процесів, які спираються на неформальні орієнтації селян (в т.ч. їх вистави, сформовані колишньою директивно-плановою системою) і насилу піддаються регулюванню з боку держави;

- допущеними прорахунками в стратегії і тактиці реформи, перш за все переоцінкою значення приватної власності в порівнянні з іншими чинниками ефективного сільськогосподарського виробництва, недооцінкою значення соціальних чинників її проведення, ролі сучасної інфраструктури і екології землекористування.

Формування нормативно-правової бази на сьогоднішній день значно відстає від потреб регулювання нових стосунків на селі. У відсутність основоположних законодавчих актів, перш за все нових редакцій Земельного і Цивільного кодексів, процес реформування неминуче набуває хаотичних, безсистемних і навіть асоціальних меж.

Формування на цивілізованих основах ринку землі неможливе через відсутність і ряд законів України — «Про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно», «Про державний земельний кадастр», «Про оцінку земель», «Про іпотеку», «Про охорону земель» і інших. Пропуски в нормативно-правовій базі створюють передумови для поширення тіньової економіки і криміналізації економічної діяльності на селі. Зараз в «тіні» АПК обертається понад 8 млрд. грн.

Одним із наслідків соціально-психологічної неготовності значної частини сільського населення сприймати можливості аграрної реформи, відсутності у нього характерного для західних демократій рівня суспільної самоорганізації є швидке формування нової аграрної еліти, в яку трансформується колишня аграрна бюрократія. Саме вона в нинішніх умовах стає реальним провідником перетворень в АПК більш всього виграє від реформи. Розвиток аграрної реформи супроводжується значними структурними перекосами. В цілому потрібно констатувати, що безсистемне впровадження в процесі аграрної реформи не погоджених між собою заходів на одному напрямі не зрідка «нейтралізує» позитивні досягнення на іншому. В результаті темпи реформування сповільнюються, результативність реформи знижується.

Виходячи з цього, аграрній реформі необхідно додати комплексний характер, забезпечивши пріоритети соціалізації і екологізації.

5) Кажуть Конституція України найкраща в Європі. Такі речі не бувають випадковими, тому я сподівався що Земельний кодекс України має такий же або хоча б приблизний рівень написання, але прикро визнати протилежне, бо над кодексом ще потрібно працювати, щоб виправити розбіжності та уточнити деякі питання.

© Рефератбанк, 2002 - 2017