Мер (фр. Maire старшина) голова адміністрації, голова виконавчої влади населеного пункту, здебільшого у містах, в деяких країнах і невеликих регіонах, наприклад у Литві мер очолює районні самоврядування.
Назва посади походить від латинського слова «maior», що означає «великий», «великий».
На Україні, загалом цю назву посади було введено в 1990і роки як короткий еквівалент званню "міської голови». Адже, мер у відповідності до своїх повновважень займається питаннями соціальноекономічного характеру, тобто власне керує міським господарством і виконує ряд інших адміністративних функцій. В обов'язки мера, наприклад, входить прийняття необхідних заходів щодо попередження екстремальних ситуацій.
Також обов’язком мера є прийняття рішень щодо проведення різних мітингів і зборів. Отже, дозволити чи заборонити ту чи іншу демонстрацію тут останнє слово завжди за мером міста.
Перед кожним мером стоїть і ряд специфічних завдань, пов'язаних з найбільш нагальними міськими проблемами. Наприклад, одне з основних завдань мера Венеції – очистити пам’ятники від посліду міських голубів.
Та, і сам термін повноважень мера може варіюватися. Наприклад, до 2008 року термін повноважень мера Москви складав чотири роки, потім він був продовжений до п'яти років. Для порівняння: у Дубліні мер обирається лише на один рік.
Коротка характеристика діянь, які має здійснювати мер у місті Львові:
Мер міста, за межами Львова є представником міста, тобто його виконавчим представницьким органом. Тому, функція мера Львова є суспільною функцією. Термін повноважень мера міста закінчується в момент присяги нового обраного мера міста. Спосіб обрання нового мера міста регламентує особливий закон.
1. Функція мера міста є несумісною з функціями:
депутата муніципалітету;
службовця міста;
статутним органом бюджетної організації або організації щодо нарахування, заснованим містом;
голови самоврядування.
керівного органу державного правління на підставі окремого закону
2. Мер міста здійснює таку роботу у місті Львові:
скликає і веде засідання міського муніципалітету та міської Ради, підписує їх постанови,
здійснює міське управління,
представляє місто у відносинах з державним органом, у відносинах з юридичними і фізичними особами,
вирішує всі питання стосовно управління містом і які у відповідності з законом чи статутом міста не вирішує міське представництво,
оберігає прапор міста і міську печатку,
використовує знаки гідності міста,
приділяє премію мера міста
3. Мер міста є статутним органом міста в майнове право і правилах про трудові відносини працівників міста. У адміністративних відносинах є управлінським органом.
На градоначальників ніде не вчать. Мером нашого міста може стати громадянин України, який досяг 30 років. Стать, освіта і навички значення не мають.
Порядок обрання мера і коло його повноважень можуть бути різними. Все залежить від муніципального освіти і внутрішніх законів країни.
Заробітня плата мера висока,не така, як і пенсійні виплати.
Окрім, солідної зарплати меру покладено ще ряд привілеїв. У їх число входить недоторканність. Мер наділяється правом недоторканності з моменту обрання і не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований, підданий обшуку без згоди прокурора.
Тобто, мер по суті наділений абсолютним правом у місті. Рішення завжди за ним. Власне, так і сталося, адже коли УЄФА прийняло рішення проводити чемпіонат Європи з футболу 2012 зокрема і у Львові, мешканці мста, звичайно, дуже зраділи, адже уявили собі потоки інвестицій це нові дороги, відреставровані архітектурні пам’ятки, сучасні транспорті розв’язки. Усі жителі міста гадали, що Садовий Андрій, отримав шанс виконати свою обіцянку щодо залучення 1 млрд. грн. інвестицій. Проте, нажаль міський голова вирішив не співпрацювати із інвесторами, ні своїми ні чужими. Мер проігнорував і конкурсну комісію відбору інвестора, пояснюючи тим, що ми маємо обирати інвесторів патріотів краю. Власне, патріотизм інвесторів – це для мене якась абстракція, адже будьякий інвестор – це передусім бізнесмен, що діє холодним розрахунком: «капіталовкладення віддача», усе це зводиться до простої формули «вигідно невигідно». Взагалі про патріотизм можна чимало говорити… Це звісно природнє і благородне людське почуття, але коли воно перетворюється у логіку і в універсальний аргумент передусім, то було б влучним звернення до шокуючої істини англійського філософа Семюєля Джонсона: «Патріотизм – останній сховок негідника». Тому, втративши інвесторів, мерія опинилась сам на сам у час кризи з об’єктом, який їй був не під силу для звершення цього масштабного проекту. «Довго не думаючи, візьмемося робити діло самі» як говорить давня українська приказка» , взялись будувати стадіон за гроші львів’ян. Власне мер міста почав збирати «податі» із населення, тобто мешканці міста почали платити за опалення улітку. Та, хіба таке десь чувано? А, використання з бюджетних коштів для власних потреб! І, тут знову ж таки вітчизняні службовці підтвердили слова філософа, адже гарний посил вони здійснювали під егідою національної ідеї. Їх головним аргументом було: « Ми з вами однієї крові – ми львів’яни, тому ми маємо ще трошки потерпіти для «світлої мети»». Проте, чому терплять рядові мешканці міста, а не службовий апарат на чолі з мером. Адже, як казав А. Чехов, «національної науки немає. Це ж така сама нісенітниця, як і національна табличка множення». Тому власне, я вважаю, що посил до національної ідеї у межах міста, це спроба морально слабких і нікчемних людей (своєрідних паразитів суспільства, адже я усіх управлінців такими і рахую) прикріпитися до самодостатніх людей одного походження і як наслідок жити за їх рахунок. Ні, я зовсім не анархістка, бо на мою думку анархія ще більше зло ніж «структуроване управління», та проте я відкидаю думку про «золотий вік правління Садового А.», і звісно признаю, що на даний момент у Львові йому не має альтернативи. Звичайно, що його конкуренти назвали діяльність мера, красивою обгорткою, а методи роботи мера – гуляння містом, одягання вишиванок на статуї біля Ратуші, жива шопка у центрі – лише красивими піар ходами, щоб відволікти нашу увагу та створити видимість роботи, власне я можу сказати що Садовий передусім представник міста, а вже потім людина, і тому він одягає вишиванку, як символіку українського міста. Тому, за кого можна віддати свої голоси? Садовий, на відміну своїх опонентів, не критикує їх, а це гарний тон у політичній грі. Звісно, коли я була на виборах мене агітували за Писарчука (представника Партії Регіонів) і за Шкляра (Свобода). Але, вони обидва, як кажуть у народі грішники, що покаялися – обидва представники криміногенну Львова, обидва торгаші, обидва гультяї. Так, яка мені різниця, вони ж одним «миром мазані»? Звичайно, мені говорили, що як прийде один Львів стане місцем паломництва для туристів, а як другий пануватиме український добробут. Усе це лише красиві слова, а як дійде до діла то нічого не робитиметься. Адже відома фраза: «Коли, потрібно зігріти місто, то всі намагаються його спалити».
Звичайно, що існують невиконані обіцянки мера перед городянами, яких можна перелічувати довго – і про не підвищення тарифів, і про спеціальний статус Львова, і про щомісячні зустрічі з журналістами, і обіцяні велодоріжки, про будівництво нових дитсадків, про скорочення штату чиновників, за перший рік запровадити стовідсотковий облік води, до кінця 2006 року зробити 100% освітлення, підтримувати проект «Самопоміч» і т.д.
Тому, я зваживши усі обставини і віддала свій голос за Андрія Садового, від якого не чекаю ні гіршого, ні кращого
Адже, є і хороші сторони перебування мера Садового на посаді – красиво прибраний центр міста, нові лавки, каток, клумби і навіть відкриття парку на Сихові… Мер вирішив проблему утилізації сміття (відтепер смітники розділені на урни для пластмаси і продуктових відходів), крім того облаштував кожен смітник сіткою, що унеможливлює розсипання сміття.
Мені також відомо, що під патронатом мерії здійснюються різноманітні мистецькі проекти (виставки, шоу тощо),мер опікується молодими музичними колективами, сприяє розвитку культури, про звісно робота відділу культури іноді доходить до абсурду, на якенебудь свято пивашоколадупампуха забирає бюджетні гроші від аварійних об’єктів, та збагачує наближені до мера комерційні структури.
Також на сайті мера, я прочитала що у місті відкриваються притулки та їдальні для безхатченків, а головне цей новий спільний проект мера і центру Карітас – «Вікно дитини», де матизозуля зможе залишити немовля.
Значною радістю для мене, як для корінної львів’янки є введення нових маршрутів соціального транспорту (вартість 1 грн.), а також закупівля трамваїв у Німеччині. Мер і потурбувався про світлофори, про так звані «лежачі поліцейські біля шкіл».
Очевидно, ремонтами доріг відзвітується мер перед своїм електоратом. Але, як ми запам’ятаємо цей ремонт? Насправді, ремонтують у нас усюди і відразу – шалені затори просто виснажують мене, це і головною причиною моїх спізнень. Як показує досвід, з усіх доріг, що зроблені в місті Львові з почату каденції Андрія Садового, жодна не доведена до кінця. Вже відремонтовану вулицю одразу перекопують, щоб, наприклад, замінити водопровідну трубу.
Ні, насправді я зовсім не хочу сказати, що ремонту не існує. Навпаки, Садовий почав викуповувати ту саму бруківку, яку у свій час продав його попередник зі «бідовим» прізвищем Куйбіда. Ото, справді був мер – вивозив із місто усе, що було, а усі командні пости зайняла його родина. Як, у пісні співається: «Родина, родина – від батька до сина, від матері і до дочки… Це вся Україна – це моя сім`я». І, дуже прикро, що у нашій країні цінують не фахівців, а величають по сімейному принципу. На зустрічі в університеті я почула вислів А. Садового: « Я і моя молода команда» і його життєве гасло:
«В єдності сила!», що була по суті однією із яскравих обіцянок для студентів, тобто на основі конкурсного підбору команди професіоналів та не допущення кумівства! І як результат – жодних конкурсів, а у мерії запропоновано працювати одразу двом кумам Василю Косіву та Володимиру Квурту, кумі – Ксенії Курилишин, батькові кума – Василю Білоусу. (дані з Інтернету)
Ось статистика із Інтернету: 1990 р. тому містом керували 250 осіб, а сьогодні нині – 1900. Шістдесят клерків займається лише тим, щоб піарити діяльність мерії! Замість обіцяного скорочення штату – він збільшився на 300 осіб, затрати на утримання апарату зросли більш ніж удвоє.
Вся діяльність нашого мера нагадує мені славнозвісне лазерне шоу. Пригадуєте, Андрій Садовий запросив усіх на нього, львів’яни тижнями терпіли незручності у зв’язку з перекриттям центру, мер пообіцяв, що шоу буде видно в небі і навіть на великій відстані його зможуть побачити усі… Тому, і робота мера – це поєднання світла з темрявою.