В добу бароко також набув широкого розповсюдження портрет. Світський портрет на українських землях виник у кінці ХVІ ст. в трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст, які і в наступні століття утримувалися як усталені і незмінні опорні елементи портретного живопису. Портрети на повний зріст були найбільш репрезентативні, особливо ті з них, що відзначалися багатою аранжировкою, поясні і погрудні позначені простотою і суворістю художньої мови. Найраніше світський портрет в Україні поширився у середовищі магнатів, переважна більшість з яких були нащадками давньоруських православних княжих родів – як знамениті Острозькі, захисники православ’я, некороновані королі. Саме на початку ХVІІ ст. князівський прошарок досяг найбільшої чисельності, в цей же час почався і швидкий процес його згасання. В цілому портрет цього часу був явищем більш елі тарним, ніж у наступні періоди.
Також, досить цікавим явищем цього періоду є так звана портретна ікона. Такий тип ікон становлять “Покрови”, в яких функція портретів часто, але не завжди, буває донаторською (донаторський портрет - прижиттєвий портрет у складі ікони, переданої в церкву як благодійний дарунок із метою прославити певного святого (до певної міри і себе). Перебування під захистом Богородиці груп людей різних соціальних станів втілює ідею небесного покровительства не окремій особі, а народу і державі. Лише в окремих з них зустрічаються індивідуальні портретні характери, зокрема в “Покровах”, створених у козацькому середовищі – “Покрова” з Сулимівки, “Покрова” з Новгород-Сіверського, “Покрова з портретом Богдана Хмельницького”. Одним з найкращих зразків «портретоікони» Мазепиної доби може послугувати Запорізька Покрова з Переяслава. Головна, центральна постать тієї ікони — не Покрова, а енергійна постать Петра І й цариці поруч нього. Перший зображений за всіма правилами тогочасного західноукраїнського портрету, в бойовому панцирі, зі скипетром і „державою“ в руках, друга — у святочному костюмі чужоземного крою, з широким декольте. Позаду бачимо декілька дуже тонко нарисованих постатей другого плану, а між ними — дві придворні дами у високих модних зачісках. Крім цієї „картинності“, західній наліт дав себе різко відчути в ефектовній колонаді, яка так гарно обрамовує строгий український іконостас, у розкішних драперіях, в які оповив маляр диякона, й, нарешті, в теплому і м’якому колориті, що мимоволі нагадує Венецію.
Одним із зразків українського малярства, в якому релігійна тематика поєдналася зі світською, є прецікава картина Воздвиження Чесного Хреста. Східноукраїнського походження, вона невідомою дорогою дісталася до церкви в Ситихові піді Львовом, а звідтіля — до збірок Львівського Національного музею. В гурті асистуючих при воздвиженні Ч. Хреста П. І. Холодний розшифровував гетьмана Самойловича, митрополита Четвертинського та цілу низку дійових осіб трагічного моменту підпорядкування української церкви московському патріархові. Цілість викликає враження суто жанрової композиції, причому її жанровість підкреслюють такі деталі, як група співаків із міщанськими чубами й козацькими оселедцями, котрі співають із нот
Ще один донаторський напис є під цокольною іконою "Зустріч Марії та Єлизавети": "Цей образ Пресвятої Богородиці замовив раб Божий Димитрій маріїнець спасіння ради свого".
Іконостас церкви Воздвижения Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський є однією з монументальних пам'яток церковного мистецтва, в якій збереглася велика кількість написів богословського, авторського та донаторського змісту, які дають можливість визначити часовий період створення іконостаса [1].
Донаторські та авторські підписи на українських іконах та обрамленнях іконостасів датуються XVI ст., особливо велика їх кількість з'явилась на іконостасах середини XVII ст. (у деяких випадках це лише дати, іноді трапляються імена ктиторів, які фінансували ту чи іншу ікону, або й увесь іконостас).
Одним із перших іконостасів, на якому зазначено ім'я автора та його соціальний стан, є іконостас церкви Вознесіння з с. Волиці Деревлянської, (підписаний 1681 роком), в якому вказано, що автором ікон є Іван Руткович, маляр жовківський та його дружина Євдокія. Цю дату слід вважати початком створення іконостаса. Як і на іконостасі з церкви Воздвижения Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський, тут також є кілька дат: 1681 та 1682 рік. Це свідчить про термін створення іконостаса, який Іван Руткович малював два роки. Іконостас із Жов- ківської церкви Різдва Христового (1697-1699 р.) створювався І. Рутковичем у той же час, що й іконостас церкви Воздвижения Чесного Хреста для Скиту Манявського авторства Иова Кондзелевича. Із підписів Рутковича ми дізнаємося про ктиторів цього іконостаса, якими були ремісники шевського цеху міста Жовкви [2].
На іконостасі церкви Воздвижения Чесного Хреста зі Скиту Манявського маємо три дати: одна з них - на намісній іконі "Христос-Учитель" - 1698 рік. Вона вирізана двічі на левкасі в лівому нижньому куті ікони: один раз кириличними буквами,
а другий - арабськими цифрами. Перед цією датою вирізьблене ім'я автора - "Иов", а кількома сантиметрами нижче - букви Z М Б, що, очевидно, є абревіатурою - Законник монастиря Білостоцького. Ще одна дата — на іконі "Вознесіння", з лівого бокового вівтарика іконостаса. У лівому нижньому куті на по- земі червоною фарбою кириличними буквами підписано "Недостойний Ієромонах Йов Кондзелевич, монах загальножительного монастиря Білостоцького, рукою власною створив року Божого 1705 Березня." А в правому нижньому куті напис "1705" виконано арабськими цифрами.
З останнього напису, розміщеного над та під цокольною іконою "Христос у Никодима", дізнаємося про таке: "Допомогою Божою й Пресвятою Богородицею патронкою нашою, за молитвами преподобних отців блаженних старців Иова й Феодосія, перших монахів скитських. За великим старанням причетного отця Саватія, в цей час ігуменом правивши, усієї Христової братії загальним старанням цей святий Іконостасний вівтар, промислами й своїми прикладами закінчили й поставили: року Божого 1705 травня 5."
Іконостас був змонтований 5 травня 1705 року, хоча напис, що є на іконі "Вознесіння", свідчить про те, що роботу над іконостасом Кондзелевич, очевидно, закінчив ще в березні 1705 року. Остання дата є свідченням того, що саме в травні 1705 року іконостас змонтували в церкві, а робота над створенням тривала з 1698 по 1705 рік. Дізнаємося також з цього напису ім'я ігумена Саватія, який і був замовником іконостаса [3].
Написи богословського змісту використовувались на українських іконах дуже часто. Це були цитати з Біблії, церковних книжок, апокрифічних писань та підписи, що пояснюють той чи інший сюжет або позначають постать святого. На іконостасі з Маняви таких написів чимало. Підписані майже всі жанрові композиції, апостоли, пророки, святителі, монахи. Під цокольними іконами на обрамленнях є цитати з Нового Заповіту та Часослову.
Чи не вперше Йов Кондзеле- вич під іконами цокольного ряду в іконостасах використав низку шрифтових композицій, що зображуються в картушах [4], намальованих у маньєристичному стилі. Ці написи, навколо яких імітовано різьблені картуші, було виконано білою фарбою на синьому тлі. На жаль, із шести написів до нас дійшло лише п'ять. Підпис під іконою "Мучення Христа терновим вінцем" був втрачений разом з нижньою частиною конструкції предели, котра була замінена на нову.
Зважаючи на оформлення картушів, можна зробити висновок, що бокові вівтарики іконостаса з намісними іконами "Успіння Богородиці" та "Вознесіння" були намальовані значно пізніше, ніж центральні ікони. Під цокольними іконами "Похорон Антонія Печерського", "Зустріч Марії та Єлизавети" і "Христос у Никодима" картуші намальовано досить професійно й об'ємно, а під боковими вівтариками - трактовані лаконічно й спрощено. Видозміну помітно й у вирішенні шрифтової композиції: написи на центральних іконах малі, розміщені в центрі картуша, а на двох бокових пределах вони доволі довгі - два-три речення, закомпоновані на всю площину [5].
Слід зауважити, що всі цитати, окрім однієї з Часослова, взяті зі Святого Письма і зображені на цьому допоміжному ряді іконостаса, як слід його називати, оскільки він відіграє роль тлумачення сюжетів із Біблії.
Підписи в трьох центральних картушах відрізняються від двох бокових. Під центральними іконами цитати лише нагадують про події, що пов'язані із зображеними вище святими, або описують їхнє земне життя і смерть та значення їх у чернечому житті. Прикладом є напис під іконою "Похорон Антонія
Печерського": "Не тільки ж, але і хвалимося в Бозі нашим Господом Ісусом Христом, яким нині ми одержали примирення" (Послання апостола Павла до Римлян, 5.11) [6]. Саме цю цитату обрав Йов Кондзелевич для зображення Антонія і Феодосія Печерських, щоб підкреслити їхнє праведне чернече життя, присвячене Христові.
Під цокольною іконою "Зустріч Марії та Єлизавети" для напису автор обрав одну з цитат, сказані Марією у Святому Письмі: "Величає моя душа Господа, і мій дух зрадів в Бозі, моєму Спасите- лі" (Євангеліє від Луки, 1.46). Цю фразу промовила Богородиця, коли відвідала Єлизавету, щоб привітати її з очікуваною дитиною [7].
Ікону "Христос у Никодима" прикрашає цитата з послання апостола Павла до Филип'ян (2.10): "Щоб в Ісусовому імені кожне коліно поклонилося - небесних і земних, і підземних". Цей уривок із Святого Письма трактується як те, що Никодим був фарисеєм, але потім увірував і пре- клонився перед Господом. Автор міг узяти будь-яку іншу цитату з Євангелія, в якій згадується Никодим, але вирішив наділити підпис символічним значенням.
На двох бічних вівтариках написи з дещо іншим значенням. Під іконою "Успіння Богородиці" є цитата з Часослова - тропар, що читається під час служби на свято Успіння Богородиці: "У родженні дівство зберегла ти, в успінні ж світу не залишила, бо, Ти, Богородице, перейшла до життя, бувши Матір'ю Життя, і молитвами своїми визволяєш від смерті душі наші". Цей вислів розповідає про призначення Богородиці як на землі, так і на небі.
Не можна оминути увагою написи на самих цокольних іконах: на іконі "Апостоли біля гробу Бого- диці" червоним кольором над апостолами написано: "Святий Епіфаній мовить: Все життя Богородиці на землі: є літ ОВ (72)", а на іконі "Блага вість смерті Богородиці" червоним кольором на тлі неба: "Архангел благовістить про преставления на небеса".
Згорток царя Соломона з ікони "Цар Соломон, Пророк Ісайя "
На правому бічному вівтарику, під іконою "Вознесіння", маємо вже цитату більш оповідного характеру, узяту з Євангелія від Луки (24, 50-53): "Вивівши ж їх геть до Вифанії і піднявши свої руки, Він їх поблагословив. І сталося, що, коли Він їх благословив, Він відступив від них і підносився на небі
І ті, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалиму з великою радістю і постійно були в церкві". Ця цитата розповідає нам про останні хвилини перебування Христа на землі, коли він з апостолами покинув Єрусалим і, не дійшовши до села Вифанія, вознісся на небо.
На іконі "Вознесіння", окрім авторського підпису, над ангелами, у хмарах є білий картуш з написом червоним кольором, який є ще однією згадкою про Вознесіння в Новому Заповіті. На цокольному ряді під цією іконою Кондзелевич помістив цитату з Євангелія від Луки (24, 50-53), а на самій іконі - цитату з Діянь Апостолів (1, 10-11): "І коли вони дивилися на небо, як Він ішов, і ось два мужі повстали перед ними у білій одежі, які й сказали: Мужі галилейські, чому стоїте, дивлячись на небо? Ось Ісус, який від вас вознісся на небо, так само прийде, тим же видом, яким ви бачили, як Він ішов на небо." В кінці цитати додано підпис: "Діяння ГЛАВА, А".
З лівого краю іконостаса в намісному ряді розміщено ікону "Антоній та Феодосій Печерські". Антоній Печерський зображений із сувоєм, який тримає в лівій руці. На ньому напис: "Братія моя, відходжу від вас тілом, але духом із вами буду". Цей напис слід трактувати, як передсмертне послання Антонія, зважаючи на те, що на цокольній іконі зображено сюжет "Похорон Антонія Печерського".
Ця повчальна цитата "Молюсь за вас, братія моя. Перш за все полюбим стримання та покору" взята з "Писання преподобного Феодосія Печерського" і прикрашає сувій в руках Феодосія Печерського.
Традиційно на кожній намісній іконі "Христос- Учитель" в лівій руці Спасителя зображували розкрите Євангеліє. У даному разі використано цитату з Євангелія від Матвія (25. 34-36): "Прийдіть, благословенні Мого Батька, успадкуйте Царство вам приготоване від створення світу! Бо Я зголоднів, і ви дали Мені їсти; був спраглим, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене ввели; нагим, і ви Мене зодягнули; хворим, і ви Мене відвідали; Я був у в'язниці, і ви до Мене прийшли." Ця цитата вперше з'явилася на початку XVI ст. на українських іконах "Христос-Учитель", які походять із церков сіл Ременів та Лісковане (НМЛ).
На обрамленні ікони "Христос-Учитель" обабіч зображено апостолів, а в нижній частині - два круглих клейма з зображеннями Кузьми та Дем'яна, між якими є напис червоною фарбою на позолоченому тлі: "Пречистому образу поклонися просячи прощення прогріш- ностям нашим Христа Бога"
На центральній іконі "Моління" Спаситель також тримає розгорнуте Святе Письмо, в якому Кондзелевич використав цитату з Апокаліпсису (3. 21-22): "Тому, що перемагає, дам сісти зі Мною на моєму престолі, так як і Я переміг і сів з моїм Батьком на його престолі. Хто має вухо, хай слухає". Над текстом автор вказує на походження цитати: "Апокаліпсис. Глава Г". Цей текст Йов Кондзелевич повторить на іконі "Моління" з церкви в селі Городище. Даний уривок з Апокаліпсису не використовувався в іконописі, як цитата в розкритій книзі у руках Христа. Чи не першим його вико- ристастав Кондзелевич.
Євангеліє з ікони "Моління ".
Євангеліє з ікони "Христос-Учитель
В кінці XVI ст. відбувається чергова еволюція українського іконостаса; внаслідок якої додається пророчий ряд. До цього часу пророків малювали у бокових клеймах на намісній іконі "Богородиця з похвалою". В іконостасі церкви Воздвиження Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський, як і в іконостасі церкви св. Духа в Рогатині, зображення похвали Богородиці розміщено в пророчому ряді з центральною іконою "Богородиця Знамення".
Кондзелевич поєднює давні традиції, розмістивши пророків на обрамленні намісної ікони "Богороди- ця-Дороговказиця" і намалює пророчий ряд із центральною Богородичною іконою. Як на обрамленні, так і на пророчому ряді пророки тримають в руках аркуші з текстами, які прославляють Богородицю.
Першим, ліворуч на іконостасі, зображено пророка Захарію із золотим світильником в лівій руці, в правій він тримає аркуш з написаним в шість рядків текстом "Святий пророк Захарія: Радуйся світильнику золотому". В Біблії в книзі пророка Захарії (4. 2) читаємо: "І сказав до мене: Що ти бачиш? І я сказав: Я побачив - і ось свічник, ввесь золотий, і над ним світильник, і над ним сім світильників, і сім посудин до його горішніх світил".
Написи з предел и "Христос у Никодима".
і; і .' ЙІГїЙІ Щ\ Ш> Ш!ШК V,: ЧПІ.іМ . .Пророки Яків, Даниїл та Мойсей зображені в одному картуші над конструкцією "розірваного фронтона", що його утворює картуш з пророком Єзикиїлом та царем Давидом, а симетрично до них із правого боку поміщені у верхньому картуші пророки Аарон, Аввакум та Єремія; під ними в картуші, що також утворює "розірваний фронтон", зображені цар Соломон та пророкІсайя.
Пророк Яків тримає в лівій руці аркуш із написом: "ПророкЯків: радуйся драбині божественній". У книзі Буття (28.12), сказано: "І побачив сон. І ось драбина закріплена на землі, якої верх досягав до неба, і божі ангели піднімалися і сходили по ній.". Драбина стає символом пророка Якова і її постійно зображують в цьому сюжеті.
Майже у повен зріст художник намалював пророка Даниїла, який лівою рукою тримає камінь, а правою притримує згорток з написом: "Пророк Даниїл: Радуйся каменю Божественному". У Старому Заповіті в книзі Пророка Даниїла (2. 34) сказано: "Ти глядів, аж доки не відірвався камінь з гори без рук і вдарив тіло в залізні і глиняні ноги і розбив їх повністю на шматки". Гора, від якої відірвався камінь, символічно означала Богородицю, а камінь - Ісуса Христа і його вічне царство.
Згорток в руці Феодосія Печерського з ікони 'Антоній і Феодосії! Печерські
Пророк Мойсей зображений з неопалимою купиною в лівій руці та двома з'єднаними білими табличками, що нагадують скрижалі з написом: "Пророк Мойсей: Радуйся неопалимій купині". Про це написано в книзі Старого Заповіту (Вихід 3.2): "І він побачив, що кущ горів огнем і не згоряв". Це також один із символів БожоїМатері, яку не опалив вогонь божества Сина Божого, коли Він зійшов через неї з неба на землю.
Особливо динамічно зображено аркуш з текстом, який тримає пророк Єзикиїл у правій руці. На відміну від інших пророків, його символ - ворота зображені на хмарі, а не в руках. На картуші напис: " "Пророк Єзикиїл: Врата ці будуть зачинені і не відчиняться". Це одне з пророцтв в Старому Заповіті про прихід Месії, написане в книзі Єзикиїла (44. 2): "Ця брама буде замкненою. І не відкриється, і ніхто не пройде нею, бо ізраїльський Господь Бог ввійде нею. І вона буде замкненою".
Цар Давид зображений з ковчегом у лівій руці, а в правій тримає аркуш з написом: "Цар Давид: Воскресни Господи в спокій свій, ти й кіот святині твоєї". У Старому Заповіті про Давидів престол згадується у Псалмах (132(131). 8): "Воскресни, Господи, на твій спочинок, Ти і кивот твоєї святості!". Символ престолу Давидового трактується, як рід Ісуса Христа, оскільки Богородиця була з роду Давидового.
Напис на картуші з пределы "Христос у Ныкодыма ".
Підпис Нова Кондзелееыча з ікони "Вознесіння ".
На нижній лівій дошці ікони зображено царя Соломона та пророка Ісайю. Соломон тримає в правій руці модель церкви, а в лівій - сувій з написом: "Цар Соломон: Радуйся церкві від душі". Як відомо з Біблії, останнім заповітом царя Давида майбутньому царю Соломонові було, щоб той збудував храм.
Пророк Ісайя в лівій руці тримає горизонтальний сувій динамічної форми, а правою - благословляє. На картуші напис: "Пророк Ісая: Радуйся кліщам, носячим в собі вугіль Христа". Про кліщі
символ пророка Ісайї, також маємо згадку в Біблії в книзі пророка Ісайї (6. 6): "І спустився до мене один з серафимів, і в руці він мав горіюче вугілля, яке взяв кліщами з жертовника". Ісайя був одним із найвеличніших пророків, який пророкував, що Діва народить сина і його назвуть Еммануїл.
На верхній дошці ікон пророчого ряду зображено пророків Аарона, Аввакума та Єремію. Пророк Аарон в одній руці тримає пророслий жезл, а в іншій
аркуш з написом: "Пророк Аарон: Радуйся пророслий жезл нам у цвіт Христа". Відомо, що коли всі священники поклали жезли перед Мойсеєм, то тільки в Аарона жезл проріс і вродив мигдаль, про це сказано в книзі Числа (17, 23): "І ось зацвіла палиця Аарона, з дому Левія, видала галузки і зацвіла квітками і видала горіхи".
Посередині, майже в повен зріст, на верхній дошці з лівого боку зображений пророк Аввакум, який в лівій руці тримає зелену півкулю, що символізує гору, а у правій тримає сувій з написом: "Пророк Аввакум: Радуйся горо, пройдена духом". З книги пророка Аввакума (3. 3) дізнаємось: "Бог прийде з півдня і святий з гори затіненої частини". Ця цитата з Біблії розповідає нам про одне з видінь Аввакума, на що вказує символ цього пророка - стилізована гора, що її постійно зображували на іконах із цим пророком.
Пророк Сремія зображений без символів і тому тримає двома руками сувій з написом: "Пророк Сремія: Радуйся шляхом Божественим". У Книзі пророка Сремії (31. 21) сказано: "Постав собі, Сіоне, зроби мучення, скеруй своє серце на правильну дорогу, якою підеш! Повернися, дівчино ізраїлева, повернися до своїх міст, сумуючи!". Це ще одне з пророцтв, що вказує на прихід Богородиці.
Останній пророк, зображений у цьому ряді - Гедеон, який в правій руці тримає клубок вовни, а в лівій - сувій з написом: "Пророк Гедеон: Радуйся руно з росою духом святим". Про руно, символ цього пророка, в Книзі Суддів (6. 37) сказано: "Ось я покладу вовняний кожух на току, і якщо буде роса тільки на кожусі, а по всій землі буде сухо, то знатиму, що спасаєш Ізраїля моєю рукою, так як Ти сказав". Саме це чудо, що його створив Господь для Гедеона з руном, стало символом пророка Гедеона в іконописі.
Окрім написів богословського, донаторсько- го та авторського характеру кириличними буквами, Йов Кондзелевич виконав шрифтові композиції, що відіграють декоративну роль і мають символічне значення. До них слід віднести написи кириличними і грецькими буквами, а також на івриті.
На іконі "Моління" майстер використав два варіанти слова "Бог": грецькою мовою та івритом і зобразив ці написи на двох палицях (ромбоподібних елементах одягу єпископа), котрі є на єпископському одязі Христа.
На обрамленні цієї центральної ікони моліль- нош ряду, на вирізі верхньої арки гравіроване по левкасу слово "Святий" трьома кириличними буквами. Цей напис видно тільки знизу, тому його можна побачити лише при уклінній молитві. Саме це є свідченням, що Кондзелевич враховував те, що іконостас насамперед є об'ємно-просторовим монументальним об'єктом.
Залишені написи дають можливість дізнатися не тільки про сюжети, а й про час створення іконостаса ієромонахом Иовом Кондзелевичем та його належність до Білостоцького монастиря. Як відомо, Кондзелевич залишав підписи, окрім іконостаса зі Скиту Манявського, й на інших творах, а саме на Во- щатинському вівтарі 1696 року. А останнім твором, що його підписав Кондзелевич, було "Розп'яття" для Черчицької церкви 1737 року, поблизу Луцька [8]. З відомих датованих творів випливає, що творчість Иова Кондзелевича тривала з 1696 по 1737 рік. Та найвеличнішим його твором є іконостас церкви Воздвижения Чесного Хреста монастиря Скит Ма- нявський.
Концепція реставрації ЛФ ННДРЦ України ще від початку наукового обстеження пам'ятки у 1998 року ґрунтувалась на реконструкції мистецького твору. Предметом реставрації стали не тільки консервація всіх складових іконостаса, але реконструкція цілісності з усіма технологічними закономірностями архітектурної конструкції, особливостями колориту із дотриманням загальної концепції пластичного звучання. Саме така відправна точка комплексного дослідження іконостаса відразу відмежувала реставраторів від індивідуалізованого прогнозування результатів роботи.
Архітектоніка та декоративне різьблення іконостаса із Скиту Манявського є прикладом вдалого поєднання принципів багаторядної ренесансної конструкції іконостасів та естетики емоційного піднесення, відтвореної з допомогою декоративного золоченого різьблення, властивої для епохи бароко. Декоровану конструкцію Манявського іконостаса, як і всю його архітектуру, слід вважати одним зі знакових зразків раннього бароко на землях Східної Галичини. Іконостас зі Скиту Манявського також ілюструє останню фазу поступового "переродження" іконостасної перегородки візантійського типу в фасадну архітектуру (на кшталт будівлі) з її порталами, перспективними обрамленнями, профільованими одвірками, тощо.
Спроектована для дерев'яної, хрещатої в плані, храмової споруди Воздвиження Чесного Хреста, декорована конструкція іконостаса повторювала форми архітектурних об'ємів: східних стін нави, четверика та шестерика зрубової надбудови. Наближене уявлення про те, де і як був вмонтований іконостас, дозволяє зробити детальний аналіз історичної реконструкції архітектурних об'ємів церкви та іконостаса.
На вцілілих до наших днів кресленнях польського дослідника початку XX ст. Т. Обмінськош, обриси фундаментів зруйнованої церкви в Скиті Манявському дали підстави свого часу нашим сучасникам (дослідникам архітектури) схематично відтворити всі об'єми споруди. Так за обмірами Т. Обмінского, ширина нави від північної до південної стіни становить 13,6 м. Звідси - сучасні розміри східної стіни нави: 13,8 м. Проаналізувавши сучасні обміри цілості іконостаса, можемо припустити, що горизонтальна протяжність конструкції у момент первісного монтування у церкві Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського становила 13,5м.
Інша ситуація є з реконструкцією фронтальної проекції східної стіни нави та четверика, де про розміри вертикалей можна лише здогадуватись на підставі аналізу пропорцій форм подібного архітектурного об'єкту. Так за результатом обмірів висота східної стіни нави становить 10,9 м. Реальний розмір цієї одиниці у відбудованій церкві в Манявському Скиті - 12,4 м. Такі показники обмірів нави дають підстави розраховувати про монтування намісного, празникового та апостольського рядів у об'ємі нави. Висота іконостаса на межі пророчого і апостольнош ряду - 10,3 м. Інша частина архітектури іконостаса збудована в об'ємі зрубового четверика, висота якого становить 16,2 м.
Розвинута архітектоніка багаторядних іконостасів ренесансної доби не втратила своєї актуальності аж до кінця XVIII ст. Саме сувора залежність композиції різьбленого масиву, ікон - від конструктивної концепції архітектури є характерною ознакою іконостаса із Скита Манявського.
,