Наприкінці ХІХ ст. виникає новий стиль в архітектурі (і не тільки) який так і назвуть ар нуво (новий) або модерн. У нас же у Львові прижилася інша назва сецесія. Нажаль сецесія, як стиль існувала недовго.
Потрібно приділити увагу саме психологічним мотивам виникнення сецесії, що була пов'язано з руйнуванням традиційного аграрнопатріархального способу життя, патріархальних моральних цінностей, кризою селянської свідомості, виникненням "розривів" у думках, що вело до протиставлення класичних традицій і модерних впливів у повсякденному житті, побуті, в настроях суспільства.
Формуванню архітектурного стилю віденського модерну в Львові, який згодом здобуде притаманні йому неповторні риси львівської сецесії сприяла діяльність великих архітектурно будівельних фірм, які пропонували свої проекти і мали власні майстерні та заводи, на базі якихздобувалися нові інженерні та модерні рішення будинок Е.Жиховича у Львові. Так, у Львові у 19021910 рр. Проводилися конкурси на проект українського театру, учасниками яких були Ф.Фельнер, О. Лушпинський.
Архітектурний модерн у Львові репрезентований чотирма основними тенденціями:
декоративізм (модернізація архітектурної спадщини);
національний стиль,
елементи арнуво,
сецесійні зразки.
Появі нового стилю в мистецтві сприяла низка причин:
перехід від патріархальноаграрноремісничого до індустріальноурбаністичного суспільства;
розвиток економіки промисловості сприяв виникненню нових технологій (метод зварювання нових конструкцій), нового матеріалу (бетону залізобетонних конструкцій, використання металу у масовому виробництві житла), що спровокувало «синтез» конструктивної основи споруди та її архітектурнохудожньої форми.
Доба індустріалізму це будівництво приміщень індустріального і масового призначення банків, бірж, театрів, народних будинків, клубів, пасажів, ринків, прибуткових будинків.
Сецесія, як національно орієнтований стиль в архітектурі, свідчив про зростання національної свідомості українського населення на західноукраїнських землях на початку XX ст. На думку Ю. Бірюльова, пошуки нового національного стилю відбувались загалом в рамках національноромантичних відгалужень сецесії. Проблема неоромантичного освоювання народних художніх традицій цікавила львівських художників ще з кінця XIX ст. Головним джерелом, надихаючим на створення нового національного стилю, стало непрофесійне мистецтво горян Карпат. Опрацювати естетику “карпатського” стилю намагався в 90х роках XIX ст. ще Юліан Захарієвич. Типовим варіантом української сецесії є приміщення банку «Дністер» у Львові, збудований у 19051906 рр. Архітектором І.Левинським та ін. Силует його нагадує традиці народної архітектури карпат, споруда оздоблена ліпниною та майолікою під впливом гуцульської кераміки. У формах сецесі витриманий особняк лікаря Панчишина у Львові. Збудований архітектором О. Лушпинським в 1915 р., він органічно поєднав модерн і традиції гуцульського різьблення це взагалі унікальне явище.
Автор відсилає нас до аналізу теорій “східногалиційського” нового стилю Едгара Ковача книга «Спосіб закопянський» (1899) тa Казімєжа Мокльовского у серії статей і книзі Народне мистецтво в Польщі. Незадовго до своєї ранньої смерті в 1905 К. Мокльовскі поставив у Львові у “сецесійнокарпатському” стилі будинки Тадеуша Чарнецкого на вул. Пекарській № 3840. Внаслідок модернізаці політичного життя та динаміки економічного зростання. Вірогідно, що стиль галицької сецесії, який виник на західноукраїнських землях, поєднував елементи модерну та народної архітектури українського заходу. Юрій Бірюльов зазначає: «У розвитку сецесії у Львові була помітна певна стильова стадіальність. У 18971907 сецесія пройшла орнаментальним етапом. Для споруд цього часу характерною була концентрація декоративної експресії на фасадній поверхні, велике значення мала орнаментальна краса функціонально корисних деталей. Близько 1908 “орнаментальну” сецесію заступила сецесія “раціональна”. Еволюція форм, логіка внутрішнього розвитку стилю вела до послаблення захоплення орнаментом, до переходу від динамічної напружености до статики й гармонійности. В зовнішніх формах будівель значно випукліше стала виявлятись тектонічність». Це, дійсно правда, адже важливу роль у формуванні нового стилю в мистецтві відіграв соціальний чинник, пов'язаний з динамічними процесами урбанізацї. Відтік населення із села, зростання міст, інтенсивне житлове будівництво, забудівля великих міст, культ машин, техніцизм це створювало передумови для виникнення нових форм мистецтва модерну.
В архітектурі львівської сецесії відбувається своєрідний розподіл праці між архітектором, інженером і художником, який малював архітектурні деталі та фасадні композиції, тому львівський модерн назвали «стилем митця», адже у архітектурі львівського модерну органічно поєднувалося декоративне, примхливе з елементами раціонального та народного, традиційного. Основою архітектурних композицій завжди була ліпнина, яку ознаменовувала солодкава краса іронічновідстороненого ставлення до неї. Архітектори знівелювали канони ордеру, пишного розквіту набули стилізаторські і функціональні тенденції, на вікнах характерні сецесійні елементи у наступ пішли кручені колони, квіткові орнаменти, керамічна плитка. Віконні отвори змінили форму, сандрики відправилися на звалище. Тільки задумливі маскарони, як скромний спадок класицизму, як і раніше, дивилися на перехожих з фасадів. Але й вони змінилися, стали більшими. А ковані решітки та двері це справжня поема металу. Прикладом сецесійних громадських будівель з використанням вітражів у декоруванні інтер'єрів міг слугувати пасаж Міколяша, зведений за проектом і. Левинського. Бірюльов Ю. звертає увагу на те, що велися пошуки фірмою І. Левинського українського національного стилю в напрямі модерністичного переосмислення візантійського та романського зодчества (проект театру “Руська Бесіда” у Львові, 19041909, “Народний Дім” у Клепарові під Львовом, 1911). Цей будинок, на жаль, не зберігся. Митці того часу намагалися поєднати нові європейські тенденції з певним національним стилем, народними традиціями. Вони прагнули мати своє власне індивідуальне обличчя. Тому і багато вітражів, як і самих будівель, було створено на основі гуцульської тематики писанок, вишивок, килимів. Деякі львівські вітражисти цього часу почали експерементувати з різнофактурним прозорим безколірним склом. Приклад такого типу вітража можна побачити у Львові в приміщенні Управління Внутрішніх Справ, виконаному в 1910 році. Вітражні полотна, зібрані з кусків прозорого різнофактурного скла, гранчастого та шліфованого, своєю сухою графічністю відповідають архітектурній стриманості будівлі ліпному декору стін, рисунку кованих балюстрад. Незважаючи на сукупність виражальних засобів, вітраж не має аналогів серед зразків львівського вітражного мистецтва. Декоративну площину вітражів заповнювали характерними для регіону стилізованими рослинами.
Трактування рослинності періоду модерну або сецесії відрізняється від ренесансної. Стилізація, зміна пропорцій, геометризація декоративних мотивів, динаміка форм досягли захоплюючих графічних ефектів. Квітки маку, що так характерні для Галичини, що добре піддаються сецесійному трактування, є найбільш поширеними і зустрічаються не тільки у львівських кам'яницях (Маланюка, 2; Кльоновича, 4; І. Богуна, 7; Коперніка, 3). Часто можна було побачити стилізовані квіти півонії, троянди, барвінку, нарцисів, жоржини, лілії, ірису та троянди, що притаманні народній вишивці. Квіти переважно спліталися у віночки чи складалися в кошику у букети.
Будинки епохи львівської сецесії:
Очевидно, що кращою спорудою сецесії з «галицьким характером» є будинок на вул. Личаківській, 107 у Львові, збудований в 1909 р. За проектом О. Лушпинського. Найбільше сецесійних будинків на вулицях акад. Богомольця, глибокій, акад. Павлова. Архітектори дбали про відповідний амсамбль стилістично однакових споруд. З обох сторін уздовж проспекту будівлю етнографічного музею оточують «ГрандГотель» (Проспект Свободи, 13), і побудований 1893 року у стилі історизму і «Промінвестбанк» (Проспект Свободи, 17), зведений 1912 року у стилі пізньої сецесії.
На розі проспекту Шевченка №4 і вулиці Чайковського стоїть одна з найпривабливіших модерних будівель міста – колишній прибутковий дім адвоката Сегаля, особливістю якого є вежа з декоративним фронтоном. Інтер’єр будинку оздоблений унікальними гобеленами, ліпним декором і вітражами у стилі сецесіону. У будинку №8 розташована одна з найкращих книгарень львова – книгарня Наукового Товариства Імені Шевченка.
На іншому боці проспекту можна споглядати оригінальний будинок №27 на розі з вулицями Фредра І Герцена, споруджений 1909 року під впливом пізнього англійського модерну.
Одразу навпроти будівлі на іншій стороні вулиці бачимо будинок № 6, зведений з темного каменю у дусі німецького юґендштілю у 19121914 роках, який одразу привертає увагу незвичною і оригінальною стилізацією під середньовіччя. Фігури понурих лицаріватлантів і барельєфи грізних левів навіюють настрій давньої суворої епохи, хоча водночас будівля виявляє риси вишуканості сецесійної архітектури початку XX ст. Натомість майже позбавлений елементу стилізації Музичний інститут ім. Лисенка на вул. Шашкевича № 5, збудований у спрощених, лаконічних формах “класицизованої” сецесії.
Площа Міцкевича цікава передусім готелем “Жоржом – найстарішим із діючих готелів України, це будинок 1901 року, збудований у неоренесанснонеобароковому стилі, тобто прототипу віденського сецесіону особливість такого модерну як стилю полягала в органічному поєднанні нового і старого, примхливого з народним, вишуканого із серійним. На фронтоні будівлі встановили те, що єдине залишилося від старого готелю – барельєф святого юрія. Чотири сторони будівлі скульптор Попель, за проектом свого колеги Марконі, оздобив скульптурами чотирьох частин світу: Європи, Азії, Африки і Америки.
Проспект Шевченка – це одна з найпрекрасніших центральних вулиць Львова, яка повністю зберегла європейський архітектурний дух початку XX ст. Тут, наявна відсутність загальновизнаних класичних архітектурних норм.
Бірюльов у своїй статті вважає доцільним зарахувати реалізації ідей єврейського архітектора Юзефа Авіна, які були близькі до принципів галицької сецесії. Адже, в його творах геометризм і раціональність планування сполучались зі стилізацією в декорі мотивів старого єврейського мистецтва (проекти синагог і нагробків; “Академічний дім” на вул. Св. Терези № 26, нині Ангеловича, 1909). Цікавим ансамблем “єврейської сецесії” був Похоронний дім на Новому єврейському цвинтарі (19111913, зруйнований в 1942). У стилістиці цієї споруди, збудованої M. Улямом за проектом Єжи Гродинского і Р. Фелінского, поєднувались тенденції неокласицизму, вплив сецесійних будівель О. Вагнера та орієнтація на стару юдейську архітектуру.
Модерний вигляд міста зумовлюється виникненням різних зон: домінують житлова частина, адміністративні, розважальновідпочинкові, освітні, торговельні центри, промислові зони. Здобутком індустріальної ери стала інженерна структура міста Львова із зовнішнім і внутрішнім транспортом кінногужовим, залізничним та новим трамвайним і автомобільним.
Удосконалюється мережа вулиць, залежно від їх функціонального призначення. Вони поділяються на магістральні, житлові, торговельні (тобто пасажі), влаштовуються алеї, газони; проїзна частина вулиць намощується бруківкою; вони освітлюються гасовими, газовими та електричними ліхтарями; з'являються малі форми навіси для зупинок, транспорту, урни для сміття, інформаційні тумби, вуличні туалети.
Згідно з трактування Ю. Бірюльова, завдяки економічному розвитку, відбулося пожвавлення суспільного життя і національних рухів, яким товаришував розквіт культури, що зробило Львів головним осередком духовного життя Галичини. Через доступність середньої та вищої освіти виріс прошарок інтелігенції. У Львові з’явилися Університет, Політехніка та Аграрна Академія, розвивалась наука, в чому велику роль відіграли Наукове Товариство імені Тараса Шевченка, Науковолітературна Спілка, заснована у 90их роках XIX століття, та інші товариства. Ставала доступні для широкого загалу бібліотеки, архіви та музеї: Бібліотека Оссолінських (найкраща на польських та українських землях), Міський Архів, Музей імені князів Любомирських (з 1870 року), Музей Художньої Промисловості (з 1874 року), Історичний Музей (з 1891 року), Український Національний Музей (з 1905 року), Міська Картинна Галерея (з 1907 року).
Все це спричинило до того, що у Львові виник власний, неповторний стиль у літературі – названий пізніше модерним. Звичайно, що стиль письма часів львівської сецесії був частиною загальноімперської віденської модерної літератури, котра з’явилася на межі XIXXX ст. і частиною загального культурного континууму. Важлива і прогностична роль львівської модерні стичної літератури для вітчизняного гуманітарного досвіду визначалась його значним постмодерністським потенціалом. Через те, що саме естетиколітературна своєрідність львівської сецесії проявляється у співвідношенні його з попередніми епохами національного і загальноєвропейського розвитку і з сучасним етапом духовного стану суспільства.
Складовою процесу формування літературного модерну, зокрема в Галичині, був національний фактор традиції народного декоративноужиткового мистецтва, визвольний рух, національна свідомість, ідеали та практика національнокультурного відродження, ідейним та організаційним центром формування українського модерну став львівський літературнохудожній гурток «Молода Муза», утворений 1907 р. Тому, погляд на львівську сецесійну літературу потрібно розглядати як культурну парадигму з позицій початку XXI століття, що дозволяє змоделювати паралогічну систему, тобто взаємодоповнюючий ряд прийомів, латентних для розуміння сучасниками кордону минулих століть, але найбільш актуальних у прагматиці знання нашого часу: синтез культурних традицій, плюралізм естетичних концепцій, екзистенціальна свідомість, ігрове начало і дискурсивність, що розглядає поетику пресимволізму та символізму ХХ ст., через призму фольклорного чинника, що побутує в ідеальній кодифікації традиційної культури, базою для якої є національна ментальність. Тобто, фольклор відігравав формуючу роль галицької сецесійної літератури. Як зазначає М. Ільницький, перефразовуючи слова Я. Поліщука: «Ідентифікація з народнофольклорними стрижнем є закоріненою формою самотожності літератора, що не була відкинена новою хвилею українського українського відродження, через те, що вона презентувала індивідуальної само презентації»
Загальні риси нового стилю простежуються у мистецтві українського модерну, що органічно поєднуються з національними мотивами, народними традиціями. Ю. Бірюльов зауважує, що неоромантичні настрої у львівському мистецькому середовищі з’явилися одночасно з посиленням політичної боротьби. Пожвавлення суспільного реформаційного руху знайшло відголос у львівській сецесії. Справді, ідейні риси сецесії не були однозначними, але в її програмних засадах позначилася радикальна суспільна орієнтація та пафос змін. На цій підставі можна говорити про творчість письменників львівського модерну як прямих спадкоємців австрійського модерну. Культура львівського модерну, що проявляла себе в усіх сферах мистецького життя через історичні обставини розвивалася динамічно і вільно. Наприклад основними риси львівської сецесійної архітектури були:
1. декоративність,
2. інтерес до культурної спадщини, витоків різних стилів – рококо,
бароко,
3. наявність національного колориту, традицій народного мистецтва.
Очевидно, що література не могла стояти осторонь, і вона переносить усі ці архітектурні характеристики на папір, з усіє декорацією і фантастичністю. У літературі з’являються такі художні прикраси, як звернення до флори чи фауни, пестливість народного слова тощо. Саме тоді художня література активно і вибірково синтезувала провідні мистецькі досягнення національної культури та інших, перш за все, європейських країн, а також виявила деінтегративні риси, що відобразили катастрофічність буття порубіжного часу і відчуття розпаду багатовікової імперії. Проте специфічний «львівський синдром» концентрує не тільки крайні ознаки поляризації синтезного та інтегративного початку. М. Ільницький говорить про модернізм, як імпортований (чужорідний) елемент. Справді, львівська сецесійна література, як складник віденського модерну раніше від інших українських зразків у літературі, завдяки специфічному культурноісторичному розвитку і особливої багатонаціональної ментальності об'єднала обидві тенденції в ігровому полі взаємодії, створюючи складну і часом важко зрозумілу картину побутування львівської (міської) культури, на яку найбільш вплинули письменники віденського модерну як на рівні саморефлексії, так і художнього узагальнення.
Об'єднання різноспрямованих векторів львівської культури синтезу і розгалуження, а також їх ігрового розвитку та ігрових взаємин в один інтегративний простір культури, що для літератури є необхідним. Вони пояснюють кризовий стан віденської (загальноімперської) культури в цілому і природний перехід до нових цінностей без обов'язкового, що можна було спостерігати в інших європейських країнах, повалення старих засад, обумовлюючи підвищену умовність культури і тим самим її особливе місце в європейській історії.
Поперше, львівська сецесія широке культурне явище, яке справило помітний вплив на розвиток вітчизняної філософії, психології, естетичної думки і всіх видів мистецтва, зокрема архітектури. Пильне вивчення ознак і симптомів синтезу, розпаду, їх ігрового розвитку та взаємопроникнення, дозволяє виявити загальні механізми виникнення і функціонування австрійської культури в межах міста, що являє собою першу спробу культурологічного пояснення «львівського синдрому».
Подруге, культурологічна модель львівського модерну має оригінальну філософську основу, заперечливий традиційний логоцентризм і стверджує реальність суб'єктивного свідомості (на яку передусім вплинула теорія інтенціональності Франца Брентано, сенсуалізм і феноменалізм філософії емпіріокритицизму Ернста Маха), та має прямий вихід в постмодернізм.
Потретє, львівський модер на думку Ю. Бірюльова, наповнений пошуками індивідуального естетичного і художнього моделювання світу в естетичній теорії і літератури: «Рафінований естетизм і пошук прекрасного, мрії про гармонію у житті, характерні для сецесії, можна, передусім, пояснити переломом у суспільній та індивідуальній мистецькій свідомості, яка негативно реагувала на прозу міщанської екзистенції і гострі цивілізаційні контрасти: злидні і затурканість сільських районів Галичини, безробіття і голод, які постійно дошкуляли львівській бідноті».
Почетверте, львівський модерн об'єднує досить умовно багатьох і не настільки знаменитих діячів філософії, психології, літератури і мистецтва. У них, на відміну від численних об'єднань європейської інтелігенції, не було єдиної програми та політичної заангажованості. Плюралізм суджень, синтетичність, екзистенційність мислення і вібрація актуальних життєвих смислів створювали цілком особливе інтелектуальне поле, яке було можливо в Європі лише в останні два десятиліття перед першою світовою війною.
У львівській сецесії стали складатися найважливіші риси загальноімперської культури як своєрідної соціокультурної моделі Європи XX століття, представленої іменами австрійських письменників, творчість яких виходить за межі рубежу століть: Тимчасові рамки розвиткульвівського модерну припадають на 90і роки XIX століття і перше десятиріччя XX століття, коли у філософії та естетиці послабилися сили позитивізму і наростав вплив інтуїтивізму. У європейській літературі цей час розквіту реалізму, натуралізму, естетизму, символізму та імпресіонізму та неоромантизму.
Початок XX століття було трагічним етапом в історії АвстроУгорщини: поразка імперії Габсбургів у першій світовій війні, а потім і її розпад (1918). Напередодні епохи руйнації загальнолюдських цінностей інтелектуальна еліта львівського суспільства виявила свою прихильність до гуманістичних традицій європейської культури, засвідчуючи також про явища переломного характеру. Шляхи подолання світоглядного, соціального чи особистісного кризи в ігровій формі (передусім, твори) передбачають постмодерністський культурний розвиток. Іронічне зображення людини свого часу як іграшки в руках вищих, не підвладних розуму сил сусідило у всіх мистецтвах з вказівкою на шлях порятунку в майбутньому. Цей шлях провідні діячі культури Львова бачили в поверненні до заповітам гуманізму і культурних цінностей людства.
Активно засвоюючи національнотрадиційні та інтернаціональномодерні досягнення, література львівської сецесії розраховувала їх зі своїм специфічним світовідчуттям кінця століття і загибелі імперії, створюючи інтегративний простір, в. якому чітко позначилися основні вектори.
Першим з них можна назвати інтегративність традицій таких спеціалізованих галузей гуманітарного знання як філософії та психології.
Другий вектор стосується інтегративності різних видів мистецтва багатьох епох і народів. Література львівського модерну, яка створювалася в багато національній державі в період небувалого розквіту всіх мистецтв, свідомо чи несвідомо розвивала їх інтертекстуальні і інтермедіального синтез: словесномузичний, словесномальовничий, словесномузичномальовничий, а також продовжувала вдосконалювати найвищий рівень театральності, досягнутий українською прозою і лірикою XIX ст. «Дослідників «Молодої Музи», як зазначає М. Ільницький, цікавить аспект проблеми зв’язку музикий художнього слова, як способу досягнення сугестивності, що є з однією засад сецесійності… Музика – елемент змісту, музична структура тексту, музика космічних сфер – такий неповний діапазон музичної призми у творчості українського письменника».
Львівські представники «Молодої Музи» в естетичному освоєнні дійсності йшли індуктивним методом: від сприйняття книг, вистав, виставок і концертів до розуміння сутності естетичного. При цьому слід відзначити важливу рису двоїсту рецепцію творів мистецтва: традиційного як зрозумілого та модерного як незрозумілого, що прочитується модерніським афоризмом: «Народжуємось – ми помираємо… Смерть випустить нас з тісної тілесної клітки. Найдовша дорога в житті людини це дорога до самого себе. Подорож всередині себе довжиною в життя – це і є внутрішня еміграція», з іншого боку пошук людяного, життєствердного. М. Ільницький зазначає у своїй праці «У руслі сецесійності (Синтез мистецтв у новелістиці Михайла Яцківа)», що між імпресіонізмом і сецесією було дещо спільне, а саме «відокремлення», у першому випадку – від академізму у живописі, у другому – від реалізму і натомість тяжіння до символіки, містичності, синтезу мистецтв.
Ось, чому деінтегративне мислення діячів культури «Молодої Музи» в літературі було осмислено як симптом модерністського розпаду і відчуження («поезія безсилля»), що було типовим для людини другого десятиліття XX століття, і що вперше широко проявилося в культурі експресіонізму. Складовою частиною інтегративного поля сприйняття світу молодомузівців є спектр екзистенції буття львівської літератури на рубежі століть: самотність і відчуження, страх перед життям і сприйняття світу як абсурдного, рефлексія і роздвоєння особистості, мотив тривоги, зойк дитини, крик душі, «ідея посвяти в поети», насильство, несправедливість, вплив на свідомість урбаністичного пейзажу – і внаслідок чого втеча в трансцендентне і смерть як саморуйнування і самознищення, це не є повним переліком тематики поезії і прози львівського модернізму.
Третій напрям вектора відноситься до галузі гри та ігрового дискурсу, що дозволяють не тільки створити лінії розвитку і примирити опозиційні форми мислення синтезу і розгалуження, але й об'єднати їх за встановленими правилами гри. Львівська культура, безпосередньо звернена до людини і не обтяжена складними філософськими побудовами і умоглядними схемами, мала у своєму арсеналі ігрові та театральні основи, закладені «генетично», тепер письменники вже не вдаються до стилізації, фантастичності переходить в умовність. Тепер на авансцену виступає духовна боротьба людини з містом. Герой ніби губиться у побутовій метушні, губиться серед звичайних деталей життя, губить свою особистість.
Таким чином, інтегративний простір культури львівської сецесії – це дослідницька модель, яка здатна не тільки об'єднати, здавалося б, взаємовиключні один одного факти творення і розпаду в художньому мисленні різних видів культури, а й пояснити функціональну складність їх побутування у формі опозиції, ігрового розвитку та ігрової взаємодії.