Вход

Визначення з’язків між поняттями: "культурна пам’ять", "традиція", "ідентичність" за статтями Юрія Лотмана "Память у культурологічному висвітленні" і П’єра Нора " Всесвітнє торжесто пам’яті"

Сочинение по культурологии
Дата создания: 03.03.2011
Автор: доцент ЛНУ им. И Франка Надя Гуркало
Язык сочинения: Украинский
Word, doc, 40 кб
Сочинение можно скачать бесплатно
Скачать
Не подходит данная работа?
Вы можете заказать написание любой учебной работы на любую тему.
Заказать новую работу
Культура – певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, який знаходить вираження в типах і формах організації людей, а також в матеріальних і духовних цінностях, що створюються ними. Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох, конкретних суспільств, народностей, націй а також специфічних сфер діяльності. У більш вузькому значенні під культурою розуміють сферу духовного життя людей. Культура включає в себе різноманітні результати діяльності людей.
Ю. Лотман вважає культуру сукупністю текстів. Ю. Лотман розуміє під символом текст і розглядає його як механізм пам’яті культури. Символ має чітко визначену межу, яка дозволяє виділяти його з оточення. Він є найбільш стійким елементом культури, зберігає значеннєву та структурну самостійність, самодостатність (його значення замкнене на собі). У культурі актуалізується оптимальний набір символів (традиційних і нових), який визначається сучасними потребами розвитку.
«З семіотичної точки зору культуру можна розглядати як ієрархію окремих семіотичних систем, як суму текстів і співвіднесеного з ними набору функцій або як певний пристрій, що породжує ці тексти. Саме структура культури та структура пам'яті семіотична становлять собою явища,які є розташовані по рівнях. На мою думку, це не суперечить таке положення динамізму культури, адже, будучи в принципі фіксацією минулого досвіду, вона може бути і програмою, і інструкцією для створення нових текстів». Культурі як знаковій системі притаманні гнучкість і динамічність. Остання полягає у циклічному розвитку культури. Самоорганізація системи здійснюється в процесі самоопису, який надає культурі більшу систематизацію, структурну організованість, але зменшує її гнучкість, потенціал динамічного розвитку.
Актуалізація використовування терміна „пам’ять”, ускладнення семантичного поля цього поняття й формування дискурсу пам’яті, коли із категорії індивідуальної пам’ять перемістилась в категорію структури – соціальної, колективної, суспільної, перетворилася в пам’ять „з великої літери”, набір соціальних практик й артефактів, є характерною рисою сучасного соціально-гуманітарного знання. Виникненню й загостренню дискусії навколо дискурсу пам’яті в рамках історичної науки, розгляданню пам’яті як категорії історичного пізнання й усної історії як методу її дослідження передувало усвідомлення необхідності знайдення адекватної відповіді на інтелектуальні виклики епохи постмодернізму, насамперед лінгвістичного, коли попередні „класичні” моделі історичного пояснення й відповідний методологічний інструментарій виявилися недостатніми, що в свою чергу й зумовило формування нового методологічного синтезу (майже нової наукової парадигми) як найважливішої умови досягнення такого знання, що відповідає сучасній епістемологічній ситуації.
П'єр Нора пов'язує таку зацікавленість історичною пам'яттю з інтелектуальною кризою комунізму і пошуком ефективного замінника ідеологічної доктрини, яка б об'єднала посттоталітарні суспільства.
Чинниками формування історичної пам'яті виступають розмаїті реконструкції, спорудження музеїв, численних пам'ятників, встановлення меморіальних таблиць, урочисте відзначення історичних дат, проведення досліджень, продукування літератури - джерел різного характеру, наукових праць, підручників і посібників, публічні виступи громадсько-політичних, культурних діячів та науковців.
Таким чином, одночасно співіснують різні форми пам'яті - як офіційна, відповідальність за формування якої покладено на державу, так і неофіційна, що функціонує у формі родинних переказів, оповідань, життєвому досвіді, а суб'єктами її творення виступають родини, неформальні групи та об'єднання, а також окремі особи. Своєрідною "внутрішньою кухнею" формування неофіційної пам'яті є серед іншого проведення наукових конференцій.
П'єр Нора пов'язує таку зацікавленість історичною пам'яттю з інтелектуальною кризою комунізму і пошуком ефективного замінника ідеологічної доктрини, яка б об'єднала посттоталітарні суспільства.
Чинниками формування історичної пам'яті виступають розмаїті реконструкції, спорудження музеїв, численних пам'ятників, встановлення меморіальних таблиць, урочисте відзначення історичних дат, проведення досліджень, продукування літератури - джерел різного характеру, наукових праць, підручників і посібників, публічні виступи громадсько-політичних, культурних діячів та науковців.
Таким чином, одночасно співіснують різні форми пам'яті - як офіційна, відповідальність за формування якої покладено на державу, так і неофіційна, що функціонує у формі родинних переказів, оповідань, життєвому досвіді, а суб'єктами її творення виступають родини, неформальні групи та об'єднання, а також окремі особи. Своєрідною "внутрішньою кухнею" формування неофіційної пам'яті є серед іншого проведення наукових конференцій.
© Рефератбанк, 2002 - 2017