Вход

Визначення з’язків між поняттями: "культурна пам’ять", "традиція", "ідентичність" за статтями Юрія Лотмана "Память у культурологічному висвітленні" і П’єра Нора " Всесвітнє торжесто пам’яті"

Сочинение по культурологии
Дата создания: 03.03.2011
Автор: доцент ЛНУ им. И Франка Надя Гуркало
Язык сочинения: Украинский
Word, doc, 40 кб
Сочинение можно скачать бесплатно
Скачать
Данная работа не подходит - план Б:
Создаете заказ
Выбираете исполнителя
Готовый результат
Исполнители предлагают свои условия
Автор работает
Заказать
Не подходит данная работа?
Вы можете заказать написание любой учебной работы на любую тему.
Заказать новую работу
Культура – певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, який знаходить вираження в типах і формах організації людей, а також в матеріальних і духовних цінностях, що створюються ними. Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох, конкретних суспільств, народностей, націй а також специфічних сфер діяльності. У більш вузькому значенні під культурою розуміють сферу духовного життя людей. Культура включає в себе різноманітні результати діяльності людей.
Ю. Лотман вважає культуру сукупністю текстів. Ю. Лотман розуміє під символом текст і розглядає його як механізм пам’яті культури. Символ має чітко визначену межу, яка дозволяє виділяти його з оточення. Він є найбільш стійким елементом культури, зберігає значеннєву та структурну самостійність, самодостатність (його значення замкнене на собі). У культурі актуалізується оптимальний набір символів (традиційних і нових), який визначається сучасними потребами розвитку.
«З семіотичної точки зору культуру можна розглядати як ієрархію окремих семіотичних систем, як суму текстів і співвіднесеного з ними набору функцій або як певний пристрій, що породжує ці тексти. Саме структура культури та структура пам'яті семіотична становлять собою явища,які є розташовані по рівнях. На мою думку, це не суперечить таке положення динамізму культури, адже, будучи в принципі фіксацією минулого досвіду, вона може бути і програмою, і інструкцією для створення нових текстів». Культурі як знаковій системі притаманні гнучкість і динамічність. Остання полягає у циклічному розвитку культури. Самоорганізація системи здійснюється в процесі самоопису, який надає культурі більшу систематизацію, структурну організованість, але зменшує її гнучкість, потенціал динамічного розвитку.
Актуалізація використовування терміна „пам’ять”, ускладнення семантичного поля цього поняття й формування дискурсу пам’яті, коли із категорії індивідуальної пам’ять перемістилась в категорію структури – соціальної, колективної, суспільної, перетворилася в пам’ять „з великої літери”, набір соціальних практик й артефактів, є характерною рисою сучасного соціально-гуманітарного знання. Виникненню й загостренню дискусії навколо дискурсу пам’яті в рамках історичної науки, розгляданню пам’яті як категорії історичного пізнання й усної історії як методу її дослідження передувало усвідомлення необхідності знайдення адекватної відповіді на інтелектуальні виклики епохи постмодернізму, насамперед лінгвістичного, коли попередні „класичні” моделі історичного пояснення й відповідний методологічний інструментарій виявилися недостатніми, що в свою чергу й зумовило формування нового методологічного синтезу (майже нової наукової парадигми) як найважливішої умови досягнення такого знання, що відповідає сучасній епістемологічній ситуації.
П'єр Нора пов'язує таку зацікавленість історичною пам'яттю з інтелектуальною кризою комунізму і пошуком ефективного замінника ідеологічної доктрини, яка б об'єднала посттоталітарні суспільства.
Чинниками формування історичної пам'яті виступають розмаїті реконструкції, спорудження музеїв, численних пам'ятників, встановлення меморіальних таблиць, урочисте відзначення історичних дат, проведення досліджень, продукування літератури - джерел різного характеру, наукових праць, підручників і посібників, публічні виступи громадсько-політичних, культурних діячів та науковців.
Таким чином, одночасно співіснують різні форми пам'яті - як офіційна, відповідальність за формування якої покладено на державу, так і неофіційна, що функціонує у формі родинних переказів, оповідань, життєвому досвіді, а суб'єктами її творення виступають родини, неформальні групи та об'єднання, а також окремі особи. Своєрідною "внутрішньою кухнею" формування неофіційної пам'яті є серед іншого проведення наукових конференцій.
П'єр Нора пов'язує таку зацікавленість історичною пам'яттю з інтелектуальною кризою комунізму і пошуком ефективного замінника ідеологічної доктрини, яка б об'єднала посттоталітарні суспільства.
Чинниками формування історичної пам'яті виступають розмаїті реконструкції, спорудження музеїв, численних пам'ятників, встановлення меморіальних таблиць, урочисте відзначення історичних дат, проведення досліджень, продукування літератури - джерел різного характеру, наукових праць, підручників і посібників, публічні виступи громадсько-політичних, культурних діячів та науковців.
Таким чином, одночасно співіснують різні форми пам'яті - як офіційна, відповідальність за формування якої покладено на державу, так і неофіційна, що функціонує у формі родинних переказів, оповідань, життєвому досвіді, а суб'єктами її творення виступають родини, неформальні групи та об'єднання, а також окремі особи. Своєрідною "внутрішньою кухнею" формування неофіційної пам'яті є серед іншого проведення наукових конференцій.
© Рефератбанк, 2002 - 2017