1. Вступ.
Відомо, що Україна приєдналася до ЮНЕСКО 12 травня 1954 р., ратифікувавши ряд міжнародноправових актів з охорони культурної спадщини, зокрема: Конвенцію «Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту» від 14 травня 1954 р., Конвенцію «Про заходи, спрямовані на незаконні вивезення, ввезення та передачу права власності на культурні цінності» від 14 листопада 1970 р., Конвенцію «Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини» від 16 листопада 1972 р., Конвенцію «Про охорону підводної культурної спадщини» від 6 листопада 2003 р.
Ратифікувавши 4 жовтня 1988 р. Конвенцію ЮНЕСКО «Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини» 1972 р., Україна взяла на себе міжнародноправове зобов’язання щодо забезпечення виявлення, охорони, збереження, популяризації й передачі майбутнім поколінням культурної спадщини. Виконання цих зобов’язань покладено на органи державної влади і управління.
У контексті української культури увага до спадщини минулого має величезне значення у зв'язку з такими обставинами, як колосальна деформація вітчизняної, історикокультурної свідомості XX ст., що захопила матеріальну і духовну культуру, змінила стосунки між поколіннями, структуру побуту, елементарні норми моралі. Відбувається активне проникнення історикокультурних реалій минулих віків у сучасну духовну ситуацію. Елементи старовинного побуту, народні звичаї, навіть язичницькі вірування та художні вподобання давньої України стають моделями для сучасного суспільства. Суверенній українській державі надзвичайно важливо розуміти спадкоємність художніх цінностей не як механічне використання культурної спадщини минулих поколінь, а вивчати цю спадщину й активно вводити її в сучасну соціокультурну ситуацію.
З огляду на це необхідно вдосконалити систему культурного співробітництва із зарубіжними країнами на основі міжнародних, міжгалузевих, регіональних договорів та прямих зв'язків з використанням тих можливостей, що їх надає участь України в міжнародних організаціях (Рада Європи, ЮНЕСКО, ІКОМ, ІКОМОС тощо). При цьому державна підтримка має надаватися насамперед здійсненню значущих, політично резонансних культурних ініціатив, що дозволять істотно підвищити авторитет України в світі, сприятимуть посиленню взаєморозуміння між народами. Водночас Україна сприятиме інтенсифікації творчих обмінів на всіх рівнях, в тому числі й на комерційній основі, збільшенню відкритості нашого суспільства.
2.Діяльність мережі Всесвітньої спадщини (ЮНЕСКО, ІКАРОМ, ІКОМ, ОМВС.)
ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури).
У Лондоні після Закінчення Другої світової Війни 116 листопада 1945 проходила Конференція ООН з створення організації з питань освіти і культури. У роботі конференції брали участь представники приблизно 40 держав. Організація була створена 16 листопада 1945 р. у Франції.
Статут ЮНЕСКО був прийнятий на Лондонській конференції у листопаді 1945 р. і набув чинності 4 листопада 1946 р. після здачі на зберігання актів про його прийняття двадцятьма які його підписали. У 1972 р. ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. За ініціативою юнеско 1978 р. Було створено міжурядовий комітете зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їх проходження у разі незаконного привласнення цінностей іншими країнами.
Генеральна конференція включає представників усіх держав членів Організації. Збирається раз на два роки, в її роботі беруть участь державичлени та члениспівробітники. Для участі у роботі Генеральної конференції також запрошуються в якості спостерігачів держави, які не є членами ЮНЕСКО, міжурядові організації, неурядові організації та фонди.
Виконавча рада в деякому роді керівна рада ЮНЕСКО. Вона готує роботу Генеральної конференції та здійснює нагляд за належною реалізацією своїх рішень. Обирає 58 членів Ради. Кандидати обираються, зокрема, з урахуванням різноманітності культур, які вони представляють, та їх географічного представництва. Виконавча рада збирається два рази на рік.
Секретаріат складається із співробітників, що призначаються Генеральним директором. Всі співробітники поділяються на категорії "професійні" і "загальні служби". Відповідно до проведеної політикою децентралізації понад 680 співробітників працюють в 58 підрозділах ЮНЕСКО в різних країнах світу.
На сьогодні членами Організації є 191 держава. Штабквартира ЮНЕСКО міститься у Парижі.
Сфера діяльності, якої полягає у наступному:
розширенні співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури;
сприяння зміцненню миру й безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги, справедливості, дотримання законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у статуті ООН, для всіх народів, незалежно від раси, статі, мови або релігії.
надання всім людям повних та рівних можливостей для здобуття освіти, безперешкодних шукань об'єктивної істини і вільного обміну думками та знаннями.
Завдання, які ставить собі ЮНЕСКО:
проводження перспективних досліджень форм освіти, науки, культури та комунікації;
просування, передача і обмін знаннями, спираючись головним чином на наукові дослідження, підготовку і викладання;
здійснення нормативної діяльності: підготовка і прийняття міжнародних актів обов'язкових до виконання рекомендацій;
надає послуги експертів державамчленам для визначення їхньої політики в області розвитку і розробки проектів у формі «технічного співробітництва»;
здійснює обмін спеціалізованою інформацією здійснює Обмін спеціалізованою інформацією.
ІКОМОС (Міжнародна рада зі збереження пам'яток і визначних місць (англ. International Council on Monuments and Sites, фр. Conseil international des monuments et des sites) це міжнародна організація, члени якої стали тим самим «загоном професіоналів», чия діяльність присвячена збереженню та охорони культурноісторичних місць по всьому світу).
ІКОМОС заснований в 1965 році після прийняття Венеціанської хартії 1964 року. Рада здійснює оцінку об'єктів, пропонованих до включення до Списку всесвітньої спадщини ООН.
Попередником ІКОМОС була Афінська конференція з питань реставрації пам'яток культури 1931 року, скликана Міжнародним радою по музеях. Афінська хартія 1931 вперше ввела у вживання термін «всесвітнє спадщина». Другий Конгрес архітекторів і фахівців з охорони історичних пам'яток 1964 року, що пройшов у Венеції, прийняв 13 резолюцій. У рамках першої резолюції, відомою як Венеціанська хартія, була ратифікована Міжнародна хартія з питань збереження та реставрації пам'яток та історичних місць, в рамках другої резолюції, висунутої ЮНЕСКО, створена сама організація ІКОМОС, головним завданням якої стало здійснення доктрин Венеціанської хартії.
На сьогоднішній момент ІКОМОС налічує більше 7500 членів. Кожен член Ради, за рідкісним винятком, має кваліфікацію в галузі збереження культурної спадщини: архітектурі, ландшафтному дизайні, археології, містобудування, інженерії, адмініструванні культурної спадщини, мистецтвознавства, архівів та ін Штабквартира Ради знаходиться в Парижі. Штабквартира представництва Міжнародної організації у Великобританії у Лондоні. В Австралії громадське об'єднання ІКОМОС було створено в 1976 році.
Національні комітети це мережа представницьких організацій ІКОМОС, створених в країнахчленах ЮНЕСКО. Вони поєднують у собі цілі організації та окремі особи для збору, оцінки та поширення інформації за принципами консервації, методики й політики. Зараз існує понад 110 Національних комітетів. Кожен Національний комітет має право розробляти власну програму і правила прийняття нового члена, але все відбувається у відповідності з духом статуту Міжнародної організації ІКОМОС.
Міжнародна рада музеїв (ІКОМ) неурядова професійна міжнародна організація була створенав 1946 році. ІКОМ має в ЮНЕСКО вищий консультативний статус категорії "А".
Звідси, ІКОМ це міжнародна організація музеїв і музейних фахівців, які займаються зберіганням, розвитком та взаємодією суспільства та світового природного та культурної спадщини, сьогодення і майбутнього, матеріальної і нематеріального спадщини.
ІКОМ фінансується, насамперед, за рахунок внесків членів комітету і підтримується ЮНЕСКО, Фондом ІКОМ та окремими національними комітетами.
ІКОМ передує в життя частина програми ЮНЕСКО для музеїв. Штабквартира ЮНЕСКО знаходиться у Франції в Парижі, там же знаходиться і секретаріат ІКОМ, інформаційний центр ІКОМЮНЕСКО. Відповідно до Статуту, цілями і завданнями ІКОМу є:
* Сприяння розвитку музейної справи в усьому світі;
* Збереження спадщини та боротьба з незаконною торгівлею культурними цінностями;
* Навчання музейних працівників та підвищення професійних стандартів;
*Надання допомоги музеям і музейним працівникам;
* Налагодження співробітництва між музейними установами та фахівцями різних країн.
Все це, у свою чергу, сприяє розвитку співробітництва і взаєморозуміння між народами. В даний час в ІКОМ входять 118 національних та 30 міжнародних комітетів, а це понад 22000 індивідуальних і колективних членів з 165 країн світу. До складу ІКОМ входить 17 приєднаних міжнародних асоціацій.
Український комітет Міжнародної ради музеїв (ІКОМ України) є членом Міжнародної ради музеїв з 1957 року (колишній Радянський комітет). У 1992 році Радянський комітет був перетворений в Російський. Сьогодні він об'єднує 150 індивідуальних членів, що представляють українські музеї, і 25 колективних.
Стратегічний план ІКОМ прийнятий Генеральною Асамблеєю в 2004 році в Сеулі і виконується Секретаріатом ІКОМ, Національними та Міжнародними комітетами, що також сприяє реалізації програми ІКОМ.
До складу ІКОМ входять 30 міжнародних комітетів, кожен з яких має свою спеціалізацію та займається окремим напрямком музейної діяльності:
AVICOM Міжнародний комітет аудіовізуальних та мультимедійних технологій
CAMOC Міжнародний комітет колекцій та діяльності музеїв міст
CECA Міжнародний комітет освіти і культурної діяльності
CIDOC Міжнародний комітет документації
CIMAM Міжнародний комітет музеїв та колекцій сучасного мистецтва
CIMCIM Міжнародний комітет музеїв та колекцій музичних інструментів
CIMUSET Міжнародний комітет музеїв та колекцій науки і техніки
CIPEG Міжнародний комітет єгиптології
COMCOL Міжнародний комітет з питань формування колекцій NEW
COSTUME Міжнародний комітету музеїв і колекцій костюмів
DEMHIST Міжнародний комітет історичних будинківмузеїв та палацовопаркових ансамблів
GLASS Міжнародний комітет музеїв та колекцій скла
ICAMT Міжнародний комітет музейної архітектури і техніки
ICDAD Міжнародний комітет музеїв та колекцій декоративноприкладного мистецтва і дизайну
ICEE Міжнародний комітет обміну виставками
ICFA Міжнародний комітет музеїв та колекцій образотворчих мистецтв
ICLM Міжнародний комітет літературних музеїв
ICMAH Міжнародний комітет музеїв та колекцій археології та історії
ICME Міжнародний комітет етнографічних колекцій та музеїв
ICOM ICMemo Міжнародний комітет меморіальних музеїв в пам'ять жертв державних злочинів
ICMS Міжнародний комітет музейної безпеки
ICOFOM Міжнародний комітет музеології
ICOM CC Міжнародний комітет консервації та реставрації
ICOMAM Міжнародний комітет музеїв та колекцій зброї і військової історії
ICOMON Міжнародний комітет грошей і банківських музеїв
ICR Міжнародний комітет регіональних музеїв
ICTOP Міжнародний комітет навчання персоналу
INTERCOM Міжнародний комітет музейного менеджменту
MPR Міжнародний комітет маркетингу та зв'язків з громадськістю
NATHIST Міжнародний комітет музеїв та колекцій природної історії
UMAC Міжнародний комітет університетських музеїв і колекцій
"Кодекс професійної етики ІКОМ":
Цей Кодекс, ухвалений 1986 року, є важливим документом, положення якого насправді мають дотримуватися світовою музейною спільнотою.
Однак, підходити до згаданого варіанту кодексу слід виважено і критично. Та й у преамбулі до кодексу зазначається, що "у багатьох випадках цей кодекс можна розвивати й конкретизувати стосовно тих чи інших національних і спеціальних вимог":
Членство в ІКОМ України добровільне.
Членами ІКОМ України можуть бути громадяни України, які досягли 18 років і юридичні особи – громадські об'єднання.
Членами ІКОМ України можуть бути фізичні особи – музейні працівники, діячі культури, науки, художники, архітектори, реставратори, особи інших спеціальностей, безпосередньо пов'язані з роботою музеїв, якщо загальний стаж їх роботи в музеї або організаціях, пов'язаних з діяльністю музеїв склав не менше трьох років, а також юридичні особи – громадські об'єднання.
Члену ІКОМ України, який надав значні послуги музейній справі у національному або міжнародному праві, може бути присвоєне звання почесного члену ІКОМ. Це звання присвоюється на клопотання ІКОМ України рішенням Виконавчої Ради ІКОМ і затверджується на черговій Генеральній асамблеї ІКОМ.
Звання почесного члену ІКОМ України присвоюється на клопотання за видатні заслуги особам, що працювали багато років в ІКОМ України і внесли значний внесок у розвиток музейної справи України. Рішення про присвоєння почесного звання і пов'язаних з цим індивідуальних пільгах, приймається Конференцією ІКОМ України. Почесні члени ІКОМ України звільняються від сплати членських внесків в ІКОМ України.
Прийом у члени ІКОМ України здійснюється рішенням Президії ІКОМ України по рекомендації Комісії з прийому нових членів за умови сплати вступного внеску, розмір якого визначається Президією ІКОМ України.
Для подолання негативних проявів у цій сфері духовного буття необхідно здійснити заходи по сприянню дальшому розвиткові образотворчого мистецтва, створенню ефективної системи обліку, охорони й використання пам'яток історії та культури, їх поверненню в Україну, зокрема розробити законодавчі та нормативні документи про охорону національної культурної спадщини, які відповідали б вимогам міжнародних правових актів з цього питання, ратифікованих Україною. Слід продовжити пошук шляхів забезпечення додаткових надходжень для розвитку пам'яткоохоронної справи й художнього облаштування об'єктів соціальнокультурної сфери господарської діяльності заповідників. З метою поліпшення системи естетичного виховання вдосконалити взаємодію між закладами культури та освіти й виховання. Передбачити здійснення заходів для підтримки молодих обдарованих художників. Забезпечити збереження і загальнодоступність кращих творів сучасного малярства, відтворення ряду пам'яток історії та культури, створення пам'ятників видатним діячам України, подіям її новітньої історії.
Колективи України недостатньою мірою беруть участь у міжнародних культурних проектах, що дозволило б залучити іноземні кошти в культурну сферу нашої держави. Натомість фактично відбуваються значні бюджеті інвестування України в культуру інших держав унаслідок виїзду на постійну роботу за кордон висококваліфікованих мистецьких кадрів, недоліків в організації зарубіжних гастролей українських колективів. Далеко не кращими зразками представлена масова зарубіжна культура в УкраїніПідставою для прийому є:
Для фізичних осіб – особиста письмова заява вступаючого, до якої додається клопотання про прийом, підписане не менше ніж двома фізичними особами – членами ІКОМ України або однією юридичною особою – громадського об'єднання – члена ІКОМ України;
Для юридичних осіб – громадських об'єднань – заява, до якої додається рішення компетентного органу юридичної особи – громадського об'єднання про намір вступити в ІКОМ України.
Члени ІКОМ України сплачують щорічні членські внески в ІКОМ України, розміри і порядок сплати яких визначається рішенням Президії ІКОМ України.
У випадку грубого порушення вимог статуту, а також за несплату членських внесків протягом двох років член ІКОМ України може бути виключений з ІКОМ України рішенням Президії ІКОМ України. Втрата членом ІКОМ України професійного зв'язку з музеями розглядається як самостійна підстава для його виключення.
Добровільний вихід фізичних осіб із членів ІКОМ України здійснюється на підставі особистої заяви особи, яка подається до Президії ІКОМ України.
Добровільний вихід юридичної особи – громадського об'єднання із членів ІКОМ України здійснюється за рішенням його компетентного органу.
У разі виходу із складу членів ІКОМ України вступні, членські та інші внески не повертаються.
Прихильниками ІКОМ України можуть бути фізичні і юридичні особи – громадські об'єднання, які висловлюють, надають підтримку цілям ІКОМ України або його конкретним акціям, беруть участь в його діяльності без обов'язкового оформлення умов своєї участі.
Права і обов'язки членів ІКОМ України:
Члени ІКОМ України мають рівні права і несуть рівні зобов'язання.
Обирати і бути обраними в керівні і контрольноревізійні органи ІКОМ та ІКОМ України.
Брати участь у всіх заходах, які проводяться ІКОМ та ІКОМ України.
Вносити пропозиції в ІКОМ та ІКОМ України.
Знайомитись з документами ІКОМ та ІКОМ України.
Брати участь в управлінні справами ІКОМ України, голосувати при прийнятті рішень на Конференції ІКОМ України в порядку, встановленому цим статутом.
Отримувати необхідну інформацію про діяльність ІКОМ України.
Члени ІКОМ України зобов'язані:
Зміцнювати авторитет ІКОМ України, брати активну участь у його заходах, забезпечувати виконання цілей і задач ІКОМ та ІКОМ України.
Сприяти залученню до вступу в ІКОМ України музейних спеціалістів і юридичних осіб – громадських об'єднань.
Виконувати вимоги статуту ІКОМ України, Кодексу професійної етики ІКОМ.
Добросовісно дотримуватись положень даного статуту.
Своєчасно сплачувати членські внески.
Добросовісно виконувати взяті на себе зобов'язання по відношенню до ІКОМ України.
Утримуватись від будьякої діяльності, яка може нанести шкоду ІКОМ України.
Передбачені у цій статті права і обов'язки членів ІКОМ України не є вичерпними. Члени ІКОМ України можуть мати додаткові права і нести додаткові зобов'язання у відповідності до діючого законодавства України і цього статуту.
ICAROM є наступником корпорації страхування Ірландії, яка почалася в 1935 році і стала найбільшою відповідальною морською страховою компанією в Ірландії. Пізніше компанія заключила договір з державою про страхування культурного надбання – наприклад страхування артефактів, музейних цінностей, споруд тощо.
У 1970х років, вона розширилася на зарубіжні ринки, зокрема на Лондоний страховий ринок. На початку 1980х, союзників ірландських банків придбала компанію і знайшла своє фінансове становище нестійким через втрати в Лондоні.
Діяльність OBC України.
Саме на ОВС України покладено здійснення договірної охорони культурної спадщини, виявлення та розслідування правопорушень, злочинів проти культурного надбання, міжнародний розшук культурних цінностей, законами держави покладений обов’язок захищати права громадян, власність, інтереси держави, а у випадку злочинних зазіхань на культурну спадщину України чи культурні цінності, які перебувають у власності окремих громадян, застосовувати заходи примусу до правопорушників.
Про це йдеться у низці Законів України, зокрема “Про музеї та музейну справу” (1995 рік), “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” (1999 рік), “Про охорону культурної спадщини” (2000 рік), Указів Президента, Постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України створюють правову базу діяльності музеїв, збереження і охорони культурних цінностей, регулюють порядок формування обліку та використання пам’яток Музейного фонду України. Отримавши незалежність, Україна на повний голос заявила, що повернення культурних цінностей, які були вилучені з її території, є справою державної ваги.
Історикокультурні цінності України вивозилися за її межі внаслідок різних причин, наразі йдеться про пам’ятки археології, художні картини та антикварні речі, котрі мали і мають високу не лише історичну, а й комерційну вартість, а отже віддавна перебували у сфері зацікавлення чорного ринку.
зокрема:
подавлення національновизвольних повстань;
міграції населення;
конфіскації, у тому числі і під час політичних репресій;
експедиційної діяльністі іноземних або державних установ, музеїв;
війн, у тому числі Другої світової війни;
контрабандної торгівлі, пограбування;
вилучення з музейних колекцій і передача пам’яток до центральних музеїв Москви і СанктПетербургу.
Перераховані вище причини вивозу історикокультурних цінностей дозволяють поділити цінності, котрі знаходяться за межами України, на окремі категорії:
цінності, перебування яких не суперечить правовим нормам.
цінності, правомірність знаходження яких за межами держави підлягає сумніву і вимагає ретельного наукового і правового вивчення.
цінності, знаходження яких за межами України абсолютно незаконно: вивезені підчас революції у якості військових трофеїв; внаслідок викликаних політичними причинами конфіскацій; шляхом контрабандного переміщення через кордон України.
Все це не може не хвилювати наукову громадськість, кожного свідомого громадянина України і вимагає з боку урядових установ, правоохоронних органів, інституцій з охорони культурної спадщини рішучих та скоординованих дій щодо запобігання втрат національної історикокультурної спадщини.
Але стан роботи ОВС України з питань захисту культурної спадщини залишається незадовільним. Досі не створений повний банк даних викрадених культурних цінностей та банк даних наявних культурних цінностей незалежно від форм власності, майже не ведеться робота у регіонах на нововиявлених об’єктах культурної спадщини з попередження нелегальних розкопок, потребує вдосконалення взаємодія з державними органами охорони культурної спадщини, іншими правоохоронними органами, а також з громадянами, які колекціонують предмети надбання, та спеціалістамиісториками, мистецтвознавцями.
Масштаби пограбувань культурної спадщини в Україні вказують також на необхідність створення спеціального відділу боротьби зі злочинами проти культурної спадщини у структурі ОВС України на рівні Міністерства внутрішніх справ України та Управлінь внутрішніх справ в областях.
Для поліпшення діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини нагальним є прийняття відомчих нормативноправових актів, а саме: про взаємодію правоохоронних органів України під час виявлення, розкриття та розслідування злочинів, які посягають на культурні цінності; про взаємодію ОВС України з органами державної влади під час виявлення нових об’єктів культурної спадщини.
Адже, саме культурні цінності виступають як головний критерій підтримки духовного нерозривного зв’язку поколінь, об’єднують їх у єдиний ланцюг історичного розвитку. Кожен об’єкт історикокультурного призначення, кожен мистецький твір, пам’ятка культури є однією з ланок цього історичного нерозривного цілого і за своїм історичним та культурним значенням є єдиним і неповторним. Тому втрата культурних цінностей, їх відчуження від народів і націй, які дали їм життя, має вкрай негативні наслідки.
Вилучення культурних цінностей, створених представниками депортованого кримськотатарського народу, підпадає під визначення зазначеного третього пункту, є незаконним, а відтак підлягає поверненню, відповідно до міжнародних норм та діючого законодавства України.
3. Висновок.
З усього вище переліченого можна зрозуміти, що сам процес історії художньої культури виступає і процесом збереження минулого та накопичення культурних цінностей, і процесом відкриття нового в старому. Культурна спадщина неодмінно містить у собі функцію сучасного явища культури. Кращі твори вітчизняного мистецтва не лише продовжують функціонувати в житті людства. Вони засвідчують, що художня культура не старіє.
Саме тому, тенденція переосмислення ролі й значення культурної спадщини полягає у прагненні не лише зберегти її у первісному вигляді, а й активно ввести до канви теперішнього життя.