Культура — це насамперед пам'ять. Тому вона завжди пов'язана з історією, завжди передбачає неперервність морального, інтелектуального, духовного життя людини, суспільства і всього людства.Тут, актуальним є зазначення підписання в 1935 р. у Вашингтоні, славнозвісного Пакту Реріха – договору про захист художніх і наукових цінностей.
Зрозуміло, що людство протягом усієї своєї історії людство завжди намагалося зберігати «цю специфічну пам'ять». Та, все ж таки саме ХХ ст. стало тим трампліном для подальших поколінь у цій благородній меті. Так, адже саме в ХХ ст. спричинилося багато руйнувань не тільки культурного надбання, а й почасти людських душ.
І, як не дивно, саме І і ІІ світові війни були не тільки масштабною руйнацією, але й саме вони стали таким собі «закликом» до збереження, адже саме під час них було знищено, втрачено, сплюндровано не тільки якісь окремі пам’ятки, але й навіть цілі міста.
Ось, чому не є дивним, що в одному із перших міжнародно-правових документів ЮНЕСКО, де розглядається питання захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (Гаазька конвенція 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, та пізніше доповнення – Перший та Другий протокол до неї (1999 р.)).
Цікаво, що культурними цінностями, причому не залежно від їхнього походження і власника вважають:
- цінності, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу – пам’ятки архітектури, мистецтва або історії, релігійні чи світські, археологічні ансамблі, твори мистецтва, рукописи, наукові колекції і т.д.;
- будинки,основним призначенням яких є зберігання культурних цінностей (музеї, бібліотеки, архіви та ін.);
- центри, де є значна кількість об’єктів культурно-історичного значення.
Згідно цієї Конвенції об’єктом поняття культурна спадщина є:
- пам’ятки - твори архітектури, монументальної скульптури та живопису, елементи і структури археологічного характеру, написи, печери і групи елементів, які мають видатну універсальну цінність;
- ансамблі - групи ізольованих чи об’єднаних будівель та інших архітектурних об’єктів, єдність чи зв'язок з пейзажами становить видатну, універсальну цінність;
- визначні місця – твори людини чи спільні витвори людства і природи, а також оточуючі їх зони, зокрема археологічного характеру, що становлять унікальну цінність естетики, ентології чи антропології.
Звичайно, що існують більш ранні форми втілення у міжнародно-правових документах ідеї захисту наукових та культурних установ, наукових експедицій під час ведення війни, такі як Брюссельська декларація про закони і звичаї війни 1874 р. чи Заключний акт Берлінської конференції від 25 лютого 1885 р., або ж Гаазькі конференції 1899 і 1097 рр., чи Конференція, що відбулася у Сен-Жермен-ан-Лей 1919 р. Проте усі вони так і залишилися «правовою містифікацією, ліквідною лише на папері», адже жоден акт, навіть Договір про заборону війни як засобу національної політики (Пакт Бріана Келлога), що був підписаний у Парижі 27 серпня 1928 року не змогли зберегти цінності від жахіття війни. Та і саму Конвенцію про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту було застосовано лише кілька разів, зокрема, під час арабо-ізраїльського конфлікту ООН намагалася захисти історичну спадщину Єрусалиму (див. підручник 29 с.), проте ні у Кореї, ні В’єтнамі, Югославії, Афганістані і навіть Іраку ніякі санкції щодо винуватців знищення історичних пам’яток застосовані не були.
У 1966 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла Декларацію принципів міжнародного культурного співробітництва, яка зазначала, що кожна культура має свої цінності, які слід оберігати і поважати (див. підручник 29 с.).
19 листопада 1968 р була прийнята Рекомендація про збереження культурних цінностей, для яких становить небезпеку проведення суспільних чи приватних робіт. Саме у цій Рекомендація є поправка, що культурними цінностями можна вважати не тільки артефакти, що мають давнє минуле, але й до сучасних зразків, що мають художнє значення.
Тому наступним етапом стає Конвенція від 14 листопада 1970 р. про заборону і попередження незаконного ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні цінності. Цю Конвенцію ратифікувала 91 країна. Конвенція зазначає, що об’єкти культури є основними елементами цивілізації і культури народів і що вони максимально цінні тоді, коли визначені їх походження, історичні та інші супутні дані.
Генеральна конференція Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію, констатуючи, що культурній і природній спадщині дедалі більше загрожує руйнування, що викликається не лише традиційними причинами пошкодження, а й еволюцією соціального й економічного життя, яка погіршує їх ще більш небезпечними шкідливими й руйнівними явищами, беручи до уваги, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу, беручи до уваги, що охорона цієї спадщини на національному рівні часто буває недостатньою у зв’язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і недостатністю економічних, наукових та технічних ресурсів країни, на території якої перебуває цінність, що підлягає захисту, нагадуючи, що в Статуті Організації передбачено, що вона допомагає збереженню прогресу і поширенню знань, виявляючи турботу про збереження й охорону загальної спадщини людства та рекомендуючи заінтересованим народам укладення відповідних міжнародних конвенцій, вважаючи, що існуючі міжнародні конвенції, рекомендації та резолюції щодо культурних і природних цінностей свідчать про важливість, якою є для всіх народів світу збереження унікальних і незамінних цінностей, незалежно від того, якому народу вони належать, беручи до уваги, що деякі цінності культурної і природної спадщини становлять значний інтерес, що вимагає їх збереження як частини всесвітньої спадщини всього людства, беручи до уваги, що у зв’язку з масштабами й серйозністю нових небезпек, які їм загрожують, все міжнародне співтовариство має брати участь в охороні природної і культурної спадщини, надаючи колективного сприяння, яке, не замінюючи діяльності заінтересованої держави, на території якої перебуває цінність, ефективно доповнить її, беручи до уваги, що з цією метою необхідно прийняти нові договірні положення, що встановлюють ефективну систему колективної охорони пам’яток видатного універсального культурного й природного значення, засновану на постійній основі відповідно до сучасних наукових методів, вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це питання є предметом міжнародної конвенції, і також у прийнятій в 1976 р. Рекомендації про збереження історичних ансамблів, їхнім результатом стало створення системи міжнародного культурного співробітництва, яку очолив згаданий Комітет. Його обов'язок — формування насамперед Списку визначних пам'яток світової культури і подання державам-учасникам допомоги для забезпечення, збереження відповідних об'єктів.
У цій Конвенції під “культурною спадщиною” розуміються:
- пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.
Держави - сторони цієї Конвенції погоджуються з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні:
а) проводити загальну політику, спрямовану на надання культурній і природній спадщині певних функцій у громадському житті та на включення охорони цієї спадщини до програм загального планування;
b) створювати, якщо вони ще не створені, на своїй території одну чи кілька служб з охорони, збереження й популяризації культурної й природної спадщини, які мають у своєму розпорядженні відповідний персонал і засоби, що дають змогу виконувати покладені на них задання;
с) розвивати наукові й технічні опрацювання і дослідження та вдосконалювати методи роботи, які дають змогу державі усувати небезпеку, що загрожує її культурній та природній спадщині;
d) вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини;
е) сприяти створенню чи розвитку національних або регіональних центрів підготовки в галузі охорони, збереження й популяризації культурної й природної спадщини, а також заохочувати наукові дослідження в цій галу
26 листопада 1976 р. в Найробі була прийнята Рекомендація про міжнародний обмін культурними цінностями. У цій Рекомендації вперше розглядається питання культурної установи – це будь-яка постійна установа, що використовується в суспільних інтересах для забезпечення збереження, вивчення, засвоєння і загального доступу культурних цінностей, яка існує у відомчому порядку компетентного державного органу.
28 листопада 1978 р. прийнята у Парижі Рекомендація рухомих культурних цінностей. Внаслідок чого рухомими культурними цінностями можуть бути:
- усі рухомі цінності, які є виразом чи свідченням творення людиною чи внаслідок еволюції природи, і які мають цінність з точки зору науки, естетики тощо.
- різні знахідки під час археологічних розкопок та предмети давнини.
- художні цінності.
17 жовтня 2003 р. у Парижі, відбулася Генеральна Конференція ООН згідно питання освіти, науки і культури, названа ЮНЕСКО, прийняла Міжнародну Конвенцію про охорону нематеріального культурної спадщини. Саме у цій Конвенції розглянуто питання світового співробітництва в умовах глобалізації, зважаючи на проблему деградації, руйнування та зникнення нематеріальної культурної спадщини, як такої. Тому цілями Конвенції є:
- охорона нематеріальної культурної спадщини;
- повага до нематеріальної культурної спадщини відповідних спільнот, товариств, груп і окремих осіб;
- звернення уваги на місцевому, національному і міжнародному рівнях до важливості питання нематеріальної культурної спадщини і її взаємного визнання;
- міжнародна співпраця і взаємодопомога.
Згідно цієї Конвенції нематеріальна культурна спадщина:
- усні традиції і форми виразу, включно з мовою, як носія нематеріальної культурної спадщини;
- звичаї, форми вираження,знання і навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти і культурний простір, - признані спільнотою;
- виконавські мистецтва;
- знання і звичаї, що відносяться до природи і всесвіту.
Нематеріальна культурна спадщина передається від покоління до покоління, постійно витворюється, що сприяє до культурного різноманіття. Метою Конвенції є збереження лише та нематеріальна культурна спадщина, яка погоджується з існуючими міжнародно-правовими актами згідно прав людини і вимога між взаємної поваги між спільнотами, групами, а також для гармонійного розвитку.
Звичайно, що активна інтеграція нашої країни у світовий культурний простір, адже відкритість українського суспільства зумовлює підвищену увагу до національних культурних традицій, протекціонізму стосовно розвитку питомої української культури, надання певних пільг і переваг, зокрема , у виданні україномовної літератури, кіновиробництва, кінопрокату, розвитку українського театру та художньої творчості. Усе це здійснюється у рамках передбачених Законом про Охорону культурної спадщини, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері культурної спадщини з метою їх збереження, використання об’єктів культурної спадщини в суспільному житті та захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешнього поколінь. Закон цей в більшості випадків погоджується з міжнародними зразками, наприклад стосовно визначення, функціонування та збереження об’єктів культурної спадщини.
Згідно визначення, розписаному у законі культурна спадшина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;
Об’єкт культурної спадщини - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду має свою автентичність;
Памятка - об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
Охорона культурної спадщини комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації, та музеєфікації об’єктів культурної спадщини.
Розв'язанню проблеми збереження сприяє виконання Указу Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян", де накреслені основні напрями розвитку духовності українського суспільства. Проблема вибору духовних цінностей передбачає оновлення системи освіти, впровадження альтернативних форм, вдосконалення системи виховання, виходячи з сучасних умов суспільного розвитку. Саме тому охорона національної культурної спадщини України здійснюється в межах програм міжнародної співпраці в галузі охорони пам'яток культури.
Звичайно, що збереження культурної спадщини є актуальним на сьогодення, та проте нажаль більшість актів так і функціонують тільки на папері, і це дуже прикро, адже пам’ятки мають зберігатися для подальших поколінь. Адже, те, що вони змогли донести до нас, ми маємо зберегти для інших.