Лікувальна фізична культура

План.

Вступ…………2ст.

Лікувальна фізкультура як метод лікування, особливості метода ЛФК……….5ст.

Розвиток лікувальної фізкультури як дисципліни………..9ст.

Використана література……………….13ст.

 

 

  

 

 

Фізична культура – частина всієї культури суспільства, засіб зміцнювати здоров’я, усестороннього фізичного розвитку людини. Включає в себе фізичні вправи, спорт, туризм, методи загартування організму. Фізична культура ціниться в суспільстві передовсім, як проява активної діяльності.

Після Великої Жовтневої революції фізична культура в СССР так і в Україні стала розвиватися як масовий рух.

Важливим в розвитку фізичної культури, заохочення до неї широких мас населення, особливо молоді, явились змагання в 1928р. перша Спартакіада народів СССР і введений в 1931р. всесоюзний фізкультурний комплекс “Готов к труду и обороне СССР”.

В роки Великої Вітчизняної Війни фізична культура стала важливою частиною фізичної підготовки бійців і командирів всіх родів і військ. Широко застосована в воєнно-медичних закладах лікувальна фізкультура сприяла скороченню строків виздоровлення ранених і хворих, поверненню їх в роту.

В 1972р. принятий новий комплекс “Готов к труду и обороне СССР”, включаючий 5 ступенів для осіб від 10 до 60 років. З 1 вересня 1979р. введена нова навчальна ступінь ГГО “К стартам готов”, для дітей 7-9 років.

Важливе значення мали постанови партії і уряду. Вони були зацікавлені, щоб їхній народ був здоровий, фізично підготовлений.

Особливу увагу відігравав розвиток масового фізичного руху, перетворення його в всенародний, введення фізичної культури в життя кожної людини, організації, колективу чи сім’ї.

В зв’язку з цим перед медробітниками поставлені серйозні задачі, пов’язані з покращенням медичного контролю за станом здоров’я фізкультурників, і спортсменів, розширення сітки лікувально-фізкультурних диспансерів.

 

 

 

  

 

Лікувальна фізкультура (ЛФК) як метод лікування – використання комплекса засобів фізкультури з профілактичними лікувальними реабілітаційними цілями. ЛФК широко використовуються в системі комплексного лікування в поліклініках, санаторіях, лікарнях.

Лікувальна фізкультура є науковою дисципліною, вона складається виключно з останніх досягнень і розробок в області медицини і біології. Сама назва «Лікувальна фізкультура» дає нам поняття про те, які ж методи і засоби дії на патологію використовуються. Це, звичайно, фізичні вправи. Але вправи використовуються зовсім не які потрапило, не безглуздо, а в строгій відповідності із завданням, поставленим при лікуванні тієї або іншої хвороби, з урахуванням причини захворювання, особливостей його течії у людини, і залежно від стану організму після перенесеної хвороби, травми або операції.

Регулярне застосування ЛФК в лікарні, поліклініці, домашніх умовах розвиває у хворого особливе відношення до використання фізичних вправ, проявляє гігієнічні навички, правильне ставлення до загартування організму.

В розвитку метод ЛФК в СССР можна виділити 4 основних етапи.

Перший етап (1923-1930) – розповсюдження і введення ЛФК в систему санітарно-курортних лікувань.

Другий етап (1931-1942) - введення ЛФК в загальну систему лікувально-профілактичних закладів з застосування диференційованої методики при різних захворюваннях.

Третій етап (1941-1945) – знаменитий широким використаанням ЛФК в період Великої Вітчизняної Війни в госпіталях.

Четвертий етап з 1945р. характеризується подальшим широким заглибленням ЛФК в систему лікувально-фрофілактичних закладів.

Характерна особливість метода ЛФК – його фізіологічність і незмінність для організму.

Цим і пояснюється ефективність використання його при різних захворювань і травмах.

Важлива особливість метода ЛФК – активна участь самого хворого в лікувальному процесі, тому лікарю при призначенні ЛФК слідує чітко визначити ступінь його фізичної активності. В організації лікування хворих і рух не суперечать, а доповнюють один одного.

ЛФК являється також методом патогенетичною терапією. Крім того ЛФК – метод функціональної терапії, так як фізичні вправи стимулюють і розвивають функцію всіх основних органів і систем.

Характерна риса метода ЛФК – тренування хворих за допомогою фізичних вправ. Лікувальна фізкультура підрозділяється на загальну і спеціальну. Загальні вправи надають загальнозміцнюючі вправи на організм людини. Спеціальні вправи впливають на певний орган, уражений хворобою або травмою.

-Лікувальна фізкультура, за рахунок підвищення активності обміну речовин і інших процесів в організмі, може впливати на швидкість одужання людини.

-Лікувальна фізкультура може використовуватися як для оздоровлення всього організму в цілому, так і для дії на певні органи.

-Лікувальна фізкультура готує організм до нормального функціонування в звичайних життєвих умовах після перенесеної хвороби.

-Лікувальна фізкультура особливо важлива для людей літнього віку, оскільки з роками якість і кількість руху у них зазвичай знижується.

-Лікувальна фізкультура може використовуватися як самостійний метод відновлення після хвороби, так і в комплексі з іншими методами.

-Лікувальна фізкультура може використовуватися для профілактики різних захворювань, лікування їх, а також реабілітації людини після одужання.

-Лікувальна фізкультура є природним для організму способом оздоровлення, адже всі ми пам'ятаємо фразу: «Рух - це життя!»

При яких же порушеннях функціонування організму використовується лікувальна фізкультура? В першу чергу це, звичайно, захворювання і травми кісток і м'язового апарату організму людини. Це паралічі, парези, викривлення хребта, наслідки переломів кісток і інше.

Лікувальна фізкультура активно використовується при остеохондрозі , захворюванні, що руйнує міжхребцеві диски. Однією з причин виникнення остеохондрозу є нестача харчування міжхребцевих дисків, який у свою чергу є наслідком малої рухової активності людини. Адже живлення міжхребцевих дисків проводиться через м'язи спини, а якщо м'язи не працюють, про яке живлення може йтися? М'язи спини і самі по собі грають важливу роль: не розвинені м'язи спини недостатньо знімають навантаження з міжхребцевих дисків. Тому лікувальна фізкультура є одним з кращих способів лікування і профілактики остеохондрозу.

Не можна також не відмітити, що лікувальна фізкультура активно використовується в допологовому і післяродовому періодах , як для мами, так і для дитини. Лікувальна фізкультура в даному випадку на маму надає загальнозміцнюючу дію, допомагає організму бути здоровим під час вагітності і пологів. А у дітей лікувальна фізкультура сприяє більш довершеному психічному і фізичному розвитку.

Лікувальна фізкультура використовується для лікування і профілактики серцево-судинних і легеневих захворювань . Адже будь-який рух примушує вас дихати інтенсивніше, а серце битися швидше - це і є тренування.

Нітрохи недивно, що лікувальна фізкультура використовується при ожирінні . Будь-який рух примушує організм використовувати додаткову енергію, яку він бере з відкладеного «про запас» жиру.

Лікувальна фізкультура також відмінний помічник при захворюваннях травного тракту . Активний рух примушує організму використовувати всі свої ресурси, і травна система починає активно працювати, щоб забезпечити організм цими самими ресурсами.

У випадку, якщо людина хвора на нейродерміт , то лікувальна фізкультура і тут здатна допомогти. Лікувальна фізкультура при цьому захворюванні направлена на те, щоб підвищити тонус хворого. А значить, активізуються здібності організму до самолікування.

Також лікувальна фізкультура використовується ще при багатьох і багатьох захворюваннях.

В цілому лікувальна фізкультура, крім медичної дії, має ще інше велике значення. Лікувальна фізкультура формує у людини свідоме відношення до занять фізичними вправами, має велике самовиховне значення, розвиває силу, витривалість, координацію рухів, які такі необхідні в сучасному житті. Сьогодні заняття лікувальною фізкультурою проводяться навіть у фитнес-центрах. Спробуйте зайнятися лікувальною фізкультурою і вже через тиждень ви відмітите, яку позитивну дію вона надає.

Лікувальна фізична культура як дисципліна – розділ клінічної медицини, що передбачає здійснення фізичних вправ і інших засобів фізичної культури і розроблення методів їх застосування в лікувально-профілактичних і реабілітаційних цілях.

Фізичні вправи в лікувальних цілях використовувались на протязі багатьох років. Найбільш давні рукописи, в яких говориться про лікувальну дію рухів, масажу, найдені в Китаї. Вони відносяться до 2000-3000 рр. до н.е. Із них ми дізналися про те, що в Стародавньому Китаї були лікувально-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальної гімнастики і масажу, але й застосовували їх в процесі лікування хворих. Вправи для дихання, пасивні рухи, вправи із віджиманням використовувались при хворобах органів дихання і кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребта).

Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії. В священних книгах Веди (1800 р. до н.е.) говориться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб.

В Стародавній Греції гімнастика досягла особливо високого рівня в період звільнення науки від релігії і розвитку правознавства. Широко пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон і Аристотель. Основоположник клінічної медицини Гіппократ (біля 460-377 рр. до н.е.) велику роль в лікуванні хвороб надавав дієті і лікувальній гімнастиці. Причому він рахував, що лікувальна гімнастика повинна носити строго індивідуальний характер. В своїх книгах Гіппократ детально описав застосування лікувальної гімнастики при хворобах легень, серця, обміну речовин і в хірургії.

В Римі лікувальна гімнастика також займала велике місце в лікуванні хворих. Своїми роботами в цій області був відомий лікар Гален (130-200 рр. до н.е.). Він використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і процетерапію.

Велике значення приділяв гімнастиці і масажу Целіт, застосовуючи їх при паралічах з використанням спеціальних апаратів (механотерапії) для пасивного згинання і розгинання кінцівок.

В середні віки різко впав розвиток медицини, в тому числі і лікувальної гімнастики.

Уже в ІХ-Х ст. відбулися деякі зрушення в медицині. Відомий лікар і вчений Авіценна (Абу-Али-Ибн-Сіна, 980-1037 рр.) в своїй праці “Канони медичних наук” відобразив всі досягнення середньоазіатської, іранської, арабської медицини. В одній із своїх книг він теоретично обґрунтував значення сонячних і повітряних ванн, режиму харчування і використання фізичних вправ, пішохідних прогулянок, занять гімнастикою, верхової їзди. Він детально описав ряд гімнастичних і прикладних вправ. Авторитет Авіцени був дуже великий, його книги перекладались на різні мови світу.

Епоха відродження (ХV-XVII) характеризується розквітом науки і мистецтва, розвитком описової і порівняльної анатомії, фізіології, хірургії. Найбільш значні праці цього часу: “Трактат по ортопедії” Борфмана, “Мистецтво гімнастики” Меркурналіса, “Лікувальна гімнастика, або Вправи людських органів за законами фізіології, гігієни і терапевтика”.

У ХVІІІ ст. і особливо в ХІХ ст. появляється багато праць про лікувальне значення фізичних вправ. На початку ХІХ ст. дістала великого поширення шведська “система лікувальної гімнастики”, засновником якої був П.Аінг. Ця система мала великий вплив на розвиток лікувальної гімнастики у Європі.

В Росії почали застосовувати рух із лікувальною метою у ХVI-XVII ст., причому вже в ті часи використовували поєднання рухів із типовими процедурами при травмах. В кінці ХVIII ст. багато вчених в своїх роботах розвивали профілактичні напрями в медицині, відводячи значну роль фізичним вправам в боротьбі за здоров’я підростаючого покоління.

Серед вчених у ХVIII ст. були добре відомі М.Я.Мудров, основоположник російської терапевтичної школи. Він виступав за використання фізичних вправ, праці з лікувальною метою.

Велике значення в поширенні в Росії знань по лікувальній гімнастиці і масажу належить Г.К.Солов’йову, Є.Н.Залєсовій, Ф.Гренбнєву.

На початку ХІХ ст. створюються приватні лікувально-механічні інститути під керівництвом іноземних вчених.

З встановленням Радянської влади почався новий період розвитку медицини. ЛФК, яка використовувала багатовіковий досвід застосування фізичних вправ з лікувальною метою, збагатилась різними організаційними формами, дістала глибоке наукове значення. Фізична культура займала важливе значення в системі профілактичних і лікувальних організацій охорони здоров’я. В інститутах фізичної культури відкривалися кафедри ЛФК. В цей час ЛФК застосовують в стаціонарах (при захворюваннях внутрішніх органів і нервової системи, після операцій, в акушерстві і гінекології). Створюються відділи ЛФК при великих науково-дослідних установах.

Широке застосування ЛФК при лікуванні різних захворювань призвело до створення ряду приватних її методик.

До початку Великої Вітчизняної війни ЛФК мала підготовлені кадри лікарів і методистів лікувальної фізичної культури, великий досвід практичної роботи в лікарнях, поліклініках, санаторіях. В 1941-44 рр. ЛФК вперше в історії воєнної медицини була застосована в дуже широких масштабах і була одним із факторів, який забезпечив високу ефективність лікування хворих і ранених воїнів.

В післявоєнний період широко розгорнулись наукові дослідження по проблемах ЛФК, в яких велике місце приділялось вивченню дії фізичних вправ на організм людини.

В теперішній час ЛФК входить невід’ємною частиною в комплексне лікуванні і дістала широке поширення в цілому світі..

 

  

Б.В.Петровський, Большая медическая енциклопедія, том 22/Москва:1985р.

Б.В.петровський, Большая медическая енциклопедия, том 13/Москва:1980р.

-         Попов С.Н. Лечебная физическая культура. – М., 1988.