Вход

Умисне вбивство

Курсовая работа* по уголовному праву
Дата добавления: 30 октября 2007
Автор: Амінов Андрей
Язык курсовой: Украинский
Word, doc, 136 кб
Курсовую можно скачать бесплатно
Скачать
Данная работа не подходит - план Б:
Создаете заказ
Выбираете исполнителя
Готовый результат
Исполнители предлагают свои условия
Автор работает
Заказать
Не подходит данная работа?
Вы можете заказать написание любой учебной работы на любую тему.
Заказать новую работу
* Данная работа не является научным трудом, не является выпускной квалификационной работой и представляет собой результат обработки, структурирования и форматирования собранной информации, предназначенной для использования в качестве источника материала при самостоятельной подготовки учебных работ.
Очень похожие работы
Зміст
Вступ
Розділ 1. Об’єктивні ознаки умисного вбивства
1.1. Об’єкт злочину
1.2. Об’єктивна сторона злочину
Розділ 2. Суб’єктивні ознаки умисного вбивства
2.1 Суб’єкт злочину
2.2. Суб’єктивна сторона злочину
Розділ 3. Кваліфікуючі ознаки умисного вбивства
Висновок
Список використаної літератури
Додатки

Вступ
 
Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Актуальність даної курсової роботи зумовлюється тим, що право на життя охороняється Кримінальним законом України.
 
Об’єктом дослідження є умисне вбивство.
Мета курсової роботи полягає тому, щоб на основі всебічного аналізу використаної при написанні літератури дослідити об’єктивні, суб’єктивні та кваліфікуючі ознаки умисного вбивства.
Тема "Умисне вбивство" набула широкого розгляду в літературі. Дослідили об’єктивні ознаки умисного вбивства такі вчені: Саінчин О.С., Мельник М.І., Хавронюк М.І., Гончаренко В.Г., Бажанов М.І., Сташис В.В.
 
Дослідили суб’єктивні ознаки умисного вбивства: Мельник М.І., Хавронюк М.І., Кожанський М.Й., Яценко С.С., Спульцова Е.Л.
Проаналізували кваліфікуючі ознаки умисного вбивства:
Короленко М.Г., Лебедева В.М., Матвійчук В.В., Навроцький В.О., Дурдинець В.В., Старушневич А.В., Шапун В.І., Лихолоб О.В.,
Потебенько М.О., Гончаренко В.Г., Бородін С.В., Бажанов М.І., Тацій В.Я., Сташис В.В.
При написанні курсової роботи застосовувались такі методи дослідження: аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, переліку використаної при написанні літератури.

Розділ І. Об’єктивні ознаки умисного вбивства.
 
Склад злочину-це сукупність встановлених у кримінальному
законі юридичних ознак, що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Ці ознаки поділяють на об’єктивні і суб’єктивні.
До об’єктивних ознак відносяться об’єктивна сторона злочину і об’єкт злочину.[1]
Взагалі, об’єкт злочину – це охоронювані кримінально-
правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин. Це відносини: економічні, соціально-політичні, ідеологічні та
інші.
 
Виділяють такі види об’єктів злочину:
       безпосередній;
       родовий.[2]
 
Безпосереднім об’єктом вбивства є життя іншої людини. Вживання слова “іншої” є обов’язковим, бо цим стверджується відсутність вбивства там, де нормальна людина свідомо позбавляє себе життя – чинить самогубство. Важливим є визначення життя як періоду від народження до смерті. Початковим моментом життя є початок фізіологічних пологів, у тому числі передчасних та штучних. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть – такий стан організму людини, коли зупиняється робота серця, внаслідок чого відбувається безповоротній процес розпаду клітин центральної нервової системи. Правда, в умовах зупинки роботи серця і дихання можливе збереження життєздатності людського організму і людину за певних зусиль можна врятувати від смерті. Тому теоретично є можливим заподіяння біологічної смерті(вбивства) людині, яка знаходиться в стані клінічної смерті.[3]
 
Родовий об’єкт – це група схожих суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає злочин. Як правило, родовий об’єкт злочину знаходить своє відображення в назві розділу Особливої Частини ККУ, в якому знаходиться конкретна стаття. Тобто, родовим об’єктом злочинів, які розміщені в другому розділі Особливої Частини ККУ є життя та здоров’я особи.[4]
 
Згідно з Наказом МОЗ України № 31 від 19.02.96 р. №31
“Про затвердження Інструкції про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перитального періоду” живонародження – повне вигнання або витягнення продукту зачаття з організму матері незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє інші ознаки життя, такі, як серцебиття, пульсація пуповини або відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента. Кожен продукт такого народження вважається живо народженим.[5]
 
Кінцевим моментом життя вважається біологічна смерть, тобто
момент коли внаслідок припинення роботи серця відбулися незворотні процеси розпаду клітин центральної нервової системи. До недавнього часу у медичній науці і судовій практиці настання смерті пов’язувалося із роботою серця. Від біологічної відрізняється клінічна смерть, коли не зважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені. Навмисне приведення людини в стан клінічної смерті у випадку, коли біологічна смерть не настала, може кваліфікуватись як замах на вбивство. Дії винного,
спрямовані на вбивство померлого раніше, є замахом на непридатний об’єкт. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вбивство будь-якої людини незалежно від її громадянства, стану здоров’я, віку, становища, яке вона займає в суспільстві, етичних якостей, моралі, поведінки тощо.
 
Смерть потерпілого виключає можливість загладити заподіяну шкоду. Якщо при скоєнні деяких злочинів заподіяна шкода може бути повністю чи в значному ступені відшкодована, то при позбавленні людини життя наслідки неможливо відвернути. Шкода в даному випадку є не тільки самим фактом позбавлення життя потерпілого. Як правило, наноситься тяжка моральна шкода. Несподівана насильницька смерть близької людини, члена сім’і, родича, знайомого, товариша заподіює навколишнім важку душевну травму.
 
 
 
1.2. Об’єктивна сторона злочину.
 
Доцільно буде розглянути об’єктивну сторону умисного вбивства.
Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що арактеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечним наслідком і причинним зв’язком між ними; місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.[6]
 
З об’єктивної сторони вбивство включає в себе три ознаки:
1) діяння, що полягає в посяганні на життя іншої людини;
2) наслідок у вигляді настання біологічної смерті людини;
3) причинний зв’язок між діянням і наслідком.
 
Дія є активним елементом діяльності, проявляючись у
поведінці людини, і може відбуватись у вигляді безпосереднього фізичного впливу на організм людини (нанесення ударів, вогнепальних ушкоджень в життєво важливі органи, скидання з висоти, утримання під водою, удавлення шиї та ін.), психічного впливу, навіювання (провокація раптового і сильного афекту у хворої на серце людини і схиляння особи, яка не розуміє значення і наслідків своїх дій, до спричинення собі смерті; гіпнотичне навіювання тощо), створення смертельно небезпечної ситуації або використання деяких факторів
зовнішнього середовища та речей (дія високої чи низької температури, електроструму, отрути, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів та ін.).
[7]
Уразі вбивства шляхом бездіяльності йдеться про не вчинення винним дії, яка б запобігала настанню смерті . Обов’язковою умовою притягнення особи до відповідальності за бездіяльністю є наявність
у неї обов’язку діяти певним чином і наявність реальної можливості діяти таким чином. Найчастіше умисне вбивство вчинюється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини. Під дією розуміють активну, свідому, суспільно-небезпечну, протиправну поведінку суб’єкта.[8]
Наслідки у вигляді біологічної смерті потерпілого – обов’язкова ознака вбивства, коли мова йде про склад закінченого злочину. У всіх інших можливих випадках можна говорити тільки про замах на вбивство (за наявності умислу на вбивство). Протиправне посягання, яке призвело до клінічної смерті потерпілого, але останній врешті-решт залишився живим, за відповідних умов може розцінюватись лише як замах на умисне вбивство або як спричинення умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Умисне вбивство за ст.115 КК України є злочином з матеріальним складом, тобто таким, для об’єктивної сторони якого (диспозиція статті КК) потрібно вчинення не тільки діяння (дії або бездіяльності), а й
настання суспільно небезпечних наслідків. Під суспільно небезпечними наслідками розуміють шкоду, що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються кримінальним
законом, або ж небезпеку спричинення такої шкоди. Суспільна небезпека виступає однією з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння; ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень; обставиною, яка ураховується судом при призначенні винному покарання в межах санкції відповідної статті КК.[9]
Причинний зв’язок між діянням і наслідком при вбивстві означає, що дія або бездіяльність винного є необхідною умовою настання смерті потерпілого. При наявності такого зв’язку не має значення, який
проміжок часу пройшов між посяганням на життя і настанням смерті потерпілого.
Одним із визначальних положень криміналістичної характеристики є спосіб вчинення злочину. Його зміст включає стан приготування, який складається з декількох елементів:
а) вивчення даних про особу жертви;
б) вибір способу вчинення злочину;
в) вибір тактики споєння злочину.
Способи вчинення вбивства можуть бути різними і вони не впливають на кваліфікацію діяння за ч.1 ст. 115. Однак спосіб вбивства може впливати на кваліфікацію за ч.2 ст.115, якщо він прямо передбачений в цій нормі, тому встановлення способу вбивства є обов’язковим.[10]
З усього вищевикладеного можна зробити висновок про те, що безпосереднім об’єктом умисного вбивства є суспільні відносини, які виникають з приводу недоторканості життя іншої особи, а з об’єктивної сторони умисне вбивство – злочин з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту смерті потерпілого.
 

Розділ ІІ. Суб’єктивні ознаки умисного вбивства.
Стаття 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто таке, коли особа розуміє, що здійснює посягання на життя іншої людини, передбачає, що наслідком її діяння буде (може бути) смерть потерпілого, і бажає (прямий умисел) настання таких наслідків.
Питання про наявність чи відсутність у винного умислу на вбивство слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема брати до уваги ті з них, які можуть свідчити про бажання чи свідоме допущення винним смерті потерпілого. При цьому насамперед слід враховувати спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію спричинених тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій з боку винної особи, її взаємовідносини з потерпілим, поведінку обох, що передувало події злочину. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, внаслідок чого настає його смерть. Визначальним при цьому все ж таки є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Не виключається відповідальність за умисне вбивство і у випадку спричинення смерті при так званому невизначеному умислі, коли винний передбачає можливість заподіяння будь-якої шкоди потерпілому, в тому числі і смерті та бажає або передбачає настання такої шкоди. Зміст та спрямованість умислу винного є основним критерієм відмежування умисного вбивства від інших злочинів.[11]
Суб’єктивне ставлення винного до наслідків свого діяння є визначальним для відмежування умисного вбивства від тяжкого тілесного ушкодження, через яке настала смерть потерпілого. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, в результаті якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті потерпілого проявляється в необережності і містить склад злочину, передбаченого ч.2 ст.121.
В цьому плані актуальним є роз’яснення Пленуму Верховного суду України, які він дав в постанові від 7 лютого 2003 року №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи". Так відповідно до абз. 1 п. 22 цієї постанови суб’єктивне ставлення винного до наслідків свого діяння є визначальним при відмежуванні умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. [12]
Призначення покарання – один з етапів застосування кримінального законодавства.
При призначені покарання необхідно враховувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину – це індивідуальний показник суспільної небезпечності окремого злочину. При визначенні ступеня суспільної небезпечності злочину слід виходити з сукупності всіх обставин його вчинення – форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадіївчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеню участі кожного із співучасників тощо.
Санкція статті 115 КК України передбачає такий вид покарання, як позбавлення волі (просте вбивство, тобто без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин),[13] що полягає в примусовій ізоляції засудженого на визначений строк в спеціально призначених для цього виправно-трудових установах. Оскільки позбавлення життя людини – це один з найтяжчих злочинів, то відповідно й покарання за його вчинення повинно бути одним з найсуворіших. Позбавлення волі поєднане з істотним обмеженням прав громадян – свободи пересування, вибору роботи та роду діяльності, спілкування з сім'єю та іншими особами, здійснення деяких цивільно-правових угод тощо. До цього часу багато громадян не погоджуються з владою, щодо питання про скасування смертної кари. Справді, вона не стовідсотково гарантує запобіганню умисних вбивств але те, що вона зберігає абсолютне право на життя значної кількості людей (за різними даними від 20% до 50% загиблих) є незаперечним фактом. Але рух до демократичного суспільства не поєднаний із смертною карою.[14]
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що суб’єкт умисного вбивства є загальним, тобто ним можуть виступати громадяни України, особи без громадянства та іноземці, які досягли чотирнадцятирічного віку. Також ці особи повинні бути фізичними і осудними. Суб’єктивна ж сторона вбивства характеризується лише умисною формою вини.

© Рефератбанк, 2002 - 2024