Вход

Боротьба з контрабандою 2

Рекомендуемая категория для самостоятельной подготовки:
Реферат*
Код 374149
Дата создания 09 января 2018
Страниц 29
Мы сможем обработать ваш заказ 18 октября в 12:00 [мск]
Файлы будут доступны для скачивания только после обработки заказа.
650руб.
КУПИТЬ

Описание

ПЛАН

ВСТУП
1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки
2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
...

Содержание

ПЛАН

ВСТУП
1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки
2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Введение

ПЛАН

ВСТУП
1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки
2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Фрагмент работы для ознакомления

)Відстань понад200 верст відкордону (крб.)Шовкові панчо-хи (1 дюжина)182540до 60Трикотаж (м)2356Кофта в’язана(1 шт.)10183040В умовах господарської розрухи, реорганізації прикордонної охорони не вистачало матеріальних і воєнних ресурсів щодо надійного закриття державних кордонів від провезення через них контрабандного товару.Вздовж кордонів УСРР на польській території в містах Острозі, Рівно, Здолбунові, Соколі та інших було створено спеціальну мережу контрабандних контор, які контролювали плинність товарів. Існували подібні транзитні крамниці і в прикордонній смузі на території СРСР, зокрема в УСРР їх налічувалось 57. Часто вони ставали трактирами та конторами для обміну спирту, кокаїну (в 1923–1924 рр.), мануфактури, галантереї (1925–1926 рр.) на вітчизняну сировину. Важливими контрабандними пунктами в УСРР були Волочиськ, Бережанка, Гусятин, Чорнокозинці, Жабиці, Ямпіль, Тетарщино, Дубосари, Тираспіль та інші. Канали транспортування контрабандного товару територією УСРР проходили через Острог — Бердичів — Козятин — Київ; Кам’янець-Подільський — Проскурів — Київ. З Києва товар переправляли до Харкова, Ростова-на-Дону та Москви. У 20-ті рр. великі партії контрабандного товару доставлялися морем на турецьких суднах у порти Криму та Одеси, звідти намагалися вивозити золото та валюту.Контрабандний товар перепродувався в окремих магазинах у великих містах. Для збуту товару існували і так звані „чорні біржі” — місця нелегальних операцій — купівлі-продажу валюти, золота, платини тощо.Товар переправлявся човнами, бричками, прикритий гноєм, сіном, або мішками з борошном; мануфактурою огортали тіла контрабандисти, перевозячи таким чином за один раз до 70–80 аршин тканини. 200% чистого прибутку давав експорт живої худоби, яку переводили через кордони начебто на водопій. Контрабандою промишляли окремі особи або групи осіб, часто використовували дітей у віці 12–15 років.Затримання контрабандистів на кордоні ускладнювалося тим, що у 20-ті рр. кордонами стали не географічні чи національні, а політичні розподіли держав: нерідко було розділено колись єдині округи, населені пункти. Населення, що проживало вздовж прикордонної смуги по обидва боки знали одне одного, навіть були родичами, пов’язаними між собою економічно. Це полегшувало перевезення товару. Саме тому серед затриманих прикордонниками контрабандистів 50% складали жителі прилеглих до кордону сіл.У містах до продажу контрабандного товару були причетні торговці, комісіонери, власники приватних підприємств (80%). З’явилися окремі групи населення, для яких контрабандний промисел став професією, зокрема організовані групи контрабандистів, які мали тісні стосунки з іноземним капіталом і користувалися за кордоном широким кредитом для закупівлі товару для контрабандного ввезення.Зв’язки з контрабандистами мали і окремі відповідальні працівники радянських органів. Наприклад, у 1924 р. у справі оперативної розробки контрабандистів „Даешь Варшаву” проходив завідуючий економічним відділом Торгового представництва СРСР у Польщі — Блих. Того ж року було встановлено причетність до перевезення великих партій контрабандного товару до УСРР Станиславського-Любинського М.О., колишнього співробітника Закордонного відділу ЦК КП(б)У і Польського бюро ЦК, на момент його викриття — уповноваженого Іноземним відділом ОГПУ в УСРР Вайнштейна Я., колишнього співробітника ГПУ та інших. Подільським губвідділом ГПУ в 1923 р. були викриті деякі контролери радянської митниці, причетні до перевезення контрабандного товару (їх було знято з посад, заарештовано та передано до суду).Кількість контрабандистів і вартість затриманого товару зростали: за неповними даними у 1923/1924 господарському році на всіх ділянках західного кордону з контрабандним товаром було затримано 22808 осіб, а в 1925/1926 рр. — 32160 осіб .За 11 місяців 1924 р. на українській ділянці кордону загалом було затримано контрабандного товару на суму 1 млн 140 тис. крб. Найбільша кількість затримань припадала на українсько-польський кордон — 6993 (близько 70%) на суму близько 607 тис. крб. За той же проміжок часу на українсько-чорноморській дільниці було зареєстровано 1060 затримань (122301 крб.), у Київському районі — 1668 (250488 крб.), у Харківському — 467 (131892 крб.).З метою приховування нелегального товару, контрабандисти нерідко виготовляли фальшиві митні преси, на яких друкували фальшиві пломби митниць. Так, у 1923 р. Контррозвідувальним відділом (КРВ) Київського губвідділу ГПУ було ліквідовано групу контрабандистів, що виготовили фальшивий прес Олевківської митниці та друкували на ньому фальшиві пломби, які збували в різних містах України (справа Лєйкіна та ін.). Того ж року в Києві було вилучено фальшивий прес Мінської митниці (справа Караулова).Існувала і так звана „напівлегальна” контрабанда у вигляді посилок громадянам СРСР з-за кордону від родичів та колег, що виїздили у відрядження.Видача посилок відбувалася після сплати посилочних зборів без особового дозволу на пропуск товарів. Якщо ж у посилках були товари, які призначалися не для особистого користування одержувачем, а для продажу, до них застосовувалися загальні правила пропуску через кордони товарів за дозволом органів НКЗТ . Контрабандисти вміло використовували можливість отримання контрабандного товару з-за кордону таким шляхом. Ними створювалась широка мережа так званих агентів, якими виступали родичі, знайомі, на ім’я яких надходили посилки з-за кордону без особового дозволу. Інколи контрабандисти мали близько 100 осіб таких агентів. Таким чином вони отримували товари іноземного виробництва для продажу без сплати додаткових зборів.З метою перекриття такого шляху переправки товару з 15 березня 1926 р. почали діяти нові норми для закордонних посилок — не більше 5 кілограмів в кожній. Це призвело до значного зниження кількості відправлених до СРСР посилок. Якщо в січні 1926 р. надійшла 15981 посилка, у лютому — 16645, у березні — 20617, то у квітні — 7498, травні — 3544, червні — 3758.Контрабандний товар часто перевозили співробітники іноземних місій в СРСР, які користувалися правом безоглядового провозу дипломатичної пошти 26 та особистого багажу. Так, у 1923 р. КРО Київського губвідділу ГПУ отримало інформацію, що Польська місія та її дипкур’єри, що їздили за маршрутом Москва — Харків — Київ — Варшава, займалися вивозом за кордон коштовностей, валюти, творів мистецтва. Водночас вони під виглядом дипломатичного багажу репатріантам ввозили до країни контрабандний товар, який збували у Москві та Києві. У червні того ж року група по боротьбі з контрабандою КРВ вилучила у магазині Золотницького на Хрещатику близько 8 пуд.шовку, завезеного співробітниками польської місії контрабандним шляхом під виглядом дипломатичної пошти, та іншого контрабандного товару на суму 1 трлн крб. грошовими знаками. Дипкур’єри, причетні до цього, були звільнені з посад польським урядом і виїхали з України (справа „Діос ІРЕ”).Майже водночас було виявлено, що польським дипкур’єром Биньковським привезено до Києва 720 кг контрабандного товару на суму близько 6 тис.доларів США начебто для польського кооперативу. Товар змогли затримати лише під час переправки його до Москви (раніше він зберігався в приміщенні Польської місії).Напівлегальну контрабанду використовували і деякі іноземні благодійні організації, скориставшись, зокрема голодом, що охопив у 1921–1923 рр. Південь України та Середнє Поволжя. У березні 1922 — червні 1923 рр. До УСРР надходила допомога продуктами харчування, одягом, медичним обслуговуванням від багатьох міжнародних організацій. Ця допомога була дуже суттєвою і врятувала багато людей. Так, „Міжнародний комітет робітничої допомоги” (Міжробдоп) надав голодуючим України 383 тис. пайків, місія полярного дослідника Ф.Нансена — 12,2 млн, Американська адміністрація допомоги (АРА) — 180,9 млн пайків.Для сприяння роботі іноземних організацій, які надавали допомогу голодуючим, ВУЦВК та РНК УСРР 16 червня 1922 р. прийняли спеціальну постанову про безмитний та безакцизний пропуск продуктів харчування, одягу, мила, медикаментів за умови їх безкоштовного розподілу серед населення.Однак АРА, скориставшись ситуацією, змогла надавати допомогу і отримувати при цьому прибутки. За повідомленнями Особливого відділу (ОВ) Київського губвідділу ГПУ Київської губернії, в Києві існував такий порядок отримання продуктових (як їх називали „10-доларових”) пайків. Мешканці міста, які мали знайомих або родичів у США, заповнювали спеціальні бланки, де вказували їхні адреси. Бланки переправлялися адресатам, і у разі внесення ними 10 або більше доларів на рахунок АРА, до Київської філії надходило розпорядження про видачу пайка особам, пайок яких було оплачено. Таким чином, продовольчі пайки ставали не благодійними з боку АРА, до того ж за їх перевезення через кордон не треба було сплачувати ніякого мита. Подібна практика існувала і в інших містах України, і приносила АРА непогані прибутки. Дехто з представників Американської місії скуповував за безцінь коштовності та золото з метою відправки їх за кордон, користуючись тим, що закордонним благодійним організаціям надавалися права перевезення багажу без митного огляду, як і іноземним дипломатам.Контрабанда завдавала збитків не лише фінансово-кредитній системі країни. Дуже часто конспіративність контрабандистів та їх знання прикордонної місцевості використовувалися розвідувальними органами Польщі та Румунії.Так, відомий київський контрабандист Гольберг, що підтримував «ділові» стосунки з Варшавською кампанією «ЗГХ» (отримував 30% виручки від перевезеного ним товару), як з’ясувалося пізніше, був водночас агентом 2-го відділу Польського Генштабу, який займався розвідувальною діяльністю на території України. Часто розвідувальні служби використовували контрабандистів «всліпу», як кур’єрів для переправлення через кордон важливої інформації.З польськими розвідувальними органами співпрацювала група контрабандистів Зільбермана (м. Кам’янець-Подільський). Ці відомості було використано Подільськім губвідділом ГПУ для проникнення до спецслужб Польщі.Один із таємних співробітників прикордонного посту перевербовав зв’язкового Зільбермана і через нього передав листа начальнику постерунку (розвідпоста в Польщі) Махницькому з проханням зустрітися з ним для особистих переговорів. На цій зустрічі таємний співробітник представився завідуючим конторою Донбасторгу в м. Кам’янці і запропонував Махницькому свої послуги на користь Польщі, пославшись на своє польське походження. Пізніше ін був представлений начальнику експозитури 5 у Львові майору Чеховському, після чого отримав завдання розвідувального характеру по військовій лінії.У 1921–1925 рр. лише 5 прикордонних загонів на західному кордоні країни затримали 2742 порушника кордону, серед яких було виявлено 675 агентів іноземних спецслужб.У 1917–1921 рр. урядом Радянської Росії було прийнято низку документів, що регламентували охорону її кордонів, перевезення через них різних видів товарів, коштовностей, історичних цінностей тощо. (Постанова РНК РСФРР від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввезення та вивезення товарів»; Інструкція НКВД «Про правила в’їзду та виїзду з Росії» (грудень 1917 р.); Декрети РНК від 28 травня 1918 р. про організацію прикордонної охорони, від 29 травня «Про розподіл прав центральної і місцевої Радянської влади по збиранню мит та регулюванню діяльності місцевих митних установ», «Про заборону вивозу за кордон предметів мистецтва та старовини» (вересень 1918 р.); постанова Ради Праці та Оборони (РПО) від 19 березня 1920 р. Про виділення спеціальних частин Червоної Армії для створення прикордонної охорони, постанова РНК від 4 грудня 1920 р. «Тимчасові правила про ввезення з-за кордону та зворотне вивезення за кордон іноземних товарів» та інші). Після припинення воєнних дій в Україні, ці законодавчі та нормативні акти набули чинності і на її території.Декретом РНК РСФРР від 28 травня 1918 р. при Наркоматі фінансів було засновано Головне Управління прикордонної охорони, на яке покладалися боротьба з контрабандою та таємними переходами державного кордону, захист багатств в прикордонних та територіальних водах від крадіжок, захист населення від нападів злочинців тощо. Декретом РНК від 29 червня 1918 р. охорону кордонів було доручено Наркомату торгівлі та промисловості.Того ж року з метою боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, шпигунством та контрабандою в прикордонній смузі при пропускних пунктах почали створювати надзвичайні комісії (ЧК). 17 липня 1920 р. заступник голови ВЧК В.Р.Менжинський підписав «Інструкцію про охорону державного кордону», у відповідності до якої на кордонах Республіки було засновано інститут прикордонних органів ОВ ВЧК. Ці органи мали здійснювати нагляд за особами та товарами, що перетинали кордон, шляхом перевірки документів та присутності під час огляду багажу та товарів. Згодом охорона кордонів повністю перейшла до відома ВЧК.24 листопада того ж року постановою РПО це завдання покладалося на ОВ ВЧК по охороні кордонів, до завдань якого входило не допустити проникнення на територію країни «політично-воєнної контрабанди» та «слідкувати за непропуском економічної контрабанди…, за винятком тих міст, де існували спеціально створені рогатки Наркомату зовнішньої торгівлі».З метою більш успішної протидії контрабандному провезенню товарів через кордони, РНК УСРР 30 серпня 1921 р. ухвалила рішення про залучення до боротьби з контрабандою, крім митних установ та особливих відділів ВУЧК, волосних виконкомів, сільрад та комітетів незаможних селян (комнезами) прикордонних районів. За сприяння у затриманні контрабандного товару надавалася премія грошова або натуроплатою. Розмір премії становив 20% вартості затриманого товару за середніми кооперативними цінами даної місцевості при контрабандному вивезенні та 15% — при ввезенні.Декретом РНК РСФРР від 8 грудня 1921 р. «Про боротьбу з контрабандою», при ВЧК створювалася Центральна комісія по боротьбі з контрабандою з представників ВЧК, Революційної військової ради Республіки та НКЗТ.Подібні комісії створювалися при особливих відділах по охороні кордонів для нагляду за організацією місцевими органами боротьби з контрабандою, а також боротьби з особливо тяжкими видами контрабанди: озброєною контрабандою; контрабандою, якою займалися посадові особи; контрабандою у вигляді промислу; контрабандою заборонених предметів (зброя, вибухові речовини, радіопередавальні пристрої тощо). Ці види контрабанди визначалися як кваліфікована контрабанда, і справи щодо них направлялися для розгляду до революційних трибуналів. Покаранням за кваліфіковану контрабанду було позбавлення волі з суворою ізоляцією терміном не менше 3 років, а за обтяжуючих обставин — вища міра соціального захисту — розстріл. Така суворість покарання свідчила про серйозність небезпеки для держави даного виду злочину.Після перетворення ВЧК на ГПУ, охорона кордонів покладалася на Відділ (з 1926 р. — Головне управління) прикордонної охорони і головної інспекції військ ОГПУ, а також на особливі відділи ГПУ (після їх реорганізації у травні 1922 р. — на КРВ та аналогічні відділи в губвідділах ГПУ). При цьому в межах 7,5-кілометрової прикордонної смуги мали право діяти лише прикордонна охорона та КРВ ГПУ. Саме вони здійснювали до 50–52% затримань контрабанди. З метою покращання їх роботи та у зв’язку із зменшенням фінансування (з переходом підприємств на госпрозрахунок дедалі важче ставало добитися від них коштів на утримання бюджетних організацій, у т.ч. і на правоохоронні та прикордонні органи) на з’їзді начальників органів ГПУ УСРР у червні 1925 р. було прийнято резолюцію про відрахування на рахунок прикордонників 17% вартості затриманого товару.Для боротьби з контрабандою використовувалися різні методи: затримання на кордонах, масові операції-рейди по вилученню контрабанди з квартир та магазинів, створення спеціальних загороджувальних загонів у місцях провозу товару, нагляд за особами, які підозрювалися у протиправній діяльності, перлюстрація кореспонденції, агентурне проникнення тощо. Створювалася і мережа інформаторів у прикордонних селах. Співпрацювати з органами ГПУ їх заохочували шляхом виплати певних відсотків від вартості затриманого товару або в примусовому порядку. До боротьби з контрабандою залучалися й економічні відділи губвідділів ГПУ. Вони виявляли контрабандний товар у магазинах та на складах, слідкували за чорними біржами та ін.3 квітня 1926 р. РПО прийняла Постанову про зосередження боротьби з контрабандою в органах ОГПУ (митні органи вели цю боротьбу лише в місцях їх постійної діяльності). Передбачалися заходи щодо посилення прикордонної охорони, покращання побуту прикордонних військ, їх технічного забезпечення. Питання боротьби з контрабандою розглядалося і на засіданні Президії ЦВК СРСР 3 травня 1926 р. Було прийнято рішення надати Особливій нараді при ОГПУ терміном 6 місяців повноваження щодо вислання, заслання та утримання у концтаборах до 3-х років затриманих та підозрюваних у контрабандній діяльності осіб. До осіб, які при затриманні вчинили збройний опір, органам ГПУ надавалося виключне право позасудової розправи, аж до розстрілу. Зазначалося, що розширення прав ГПУ у боротьбі з контрабандою було пов’язане з надзвичайним її зростанням. Нагляд за діяльністю органів ГПУ здійснювала прокуратура. Після встановленого терміну Особлива нарада повинна була звітувати перед ЦВК СРСР щодо результативності впроваджених заходів і доцільності їх подальшого проведення.Поряд з посиленням охорони державних кордонів і удосконаленням роботи митних установ подальшого розвитку набула розробка нормативно-правової бази боротьби з контрабандою. Визначення поняття контрабанди як злочину було дано у декреті РНК РСФРР «Про митну охорону» (1 вересня 1922 р.). У Кримінальному кодексі (КК) РСФРР 1922 р. склад контрабанди було сформульовано лише у загальних рисах. Ст.97 регламентувала відповідальність за просту та кваліфіковану контрабанду. Розширенню контингенту осіб, причетних до контрабанди, сприяла Постанова Президії ЦВК СРСР 1926 р. про зміну Ст. 260 Митного статуту щодо визначення поняття видів збуту контрабандного товару.Важливе значення для кваліфікації контрабанди як злочину мав КК УСРР в редакції 1927 р. Ст. 114 визначала контрабанду як переміщення через державний кордон цінностей, майна та інших предметів повз митні установи або через митниці, але приховавши їх від митного контролю, тобто без сплати мита, а також встановлювала більш чітку регламентацію між простою контрабандою (міра покарання розглядалася в адміністративному порядку) та кваліфікованою (покарання — в кримінальному порядку). При затриманні простої контрабанди з контрабандистів стягувався штраф, а при повторному скоєнні злочину передбачалося вислання в адміністративному порядку за межі 5-кілометрової прикордонної зони. Практикувалося також вислання найбільш злісних контрабандистів з великих міст. У «Положенні про злочини державні», прийнятому ЦВК і РНК СРСР 25 лютого 1927 р., кваліфікована контрабанда була віднесена до державних злочинів.Посилення кримінально-правової відповідальності за контрабанду, здійснення заходів, спрямованих на покращання охорони кордонів, обмеження приватного капіталу в промисловості та торгівлі, збільшення випуску товарів народного споживання призвело до деякого спаду контрабанди наприкінці 20-х рр. Однак вона продовжувала завдавати значних збитків монополії зовнішньої торгівлі та економіці УСРР. Її збільшенню сприяли особливості соціально-економічного розвитку республіки, зокрема дефіцит та дорожнеча товарів широкого вжитку на внутрішньому ринку.

Список литературы

ПЛАН

ВСТУП
1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки
2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Пожалуйста, внимательно изучайте содержание и фрагменты работы. Деньги за приобретённые готовые работы по причине несоответствия данной работы вашим требованиям или её уникальности не возвращаются.
* Категория работы носит оценочный характер в соответствии с качественными и количественными параметрами предоставляемого материала. Данный материал ни целиком, ни любая из его частей не является готовым научным трудом, выпускной квалификационной работой, научным докладом или иной работой, предусмотренной государственной системой научной аттестации или необходимой для прохождения промежуточной или итоговой аттестации. Данный материал представляет собой субъективный результат обработки, структурирования и форматирования собранной его автором информации и предназначен, прежде всего, для использования в качестве источника для самостоятельной подготовки работы указанной тематики.
© Рефератбанк, 2002 - 2021