Вход

Украинский язык

Рекомендуемая категория для самостоятельной подготовки:
Реферат*
Код 290987
Дата создания 21 июля 2014
Страниц 18
Мы сможем обработать ваш заказ 23 мая в 12:00 [мск]
Файлы будут доступны для скачивания только после обработки заказа.
470руб.
КУПИТЬ

Описание

Професійна мовнокомунікативна компетенція.

План

1. Вступ…………………………………………………………………………...3
2. Професійна мовнокомунікативна компетенція…………………………......3
3. Класифікація стилів сучасної української мови…………………………….8
4. Термінологія у системі професійного мовлення…………………………..13
5. Документ, як носій ділового спілкування………………………………….15
6. Висновки……………………………………………………………………..16
7. Використана література. ……………………………………………………18
...

Содержание

Професійна мовнокомунікативна компетенція.
Компете́нція (лат. competentia, від compete — взаємно прагну; відповідаю, підходжу) — сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.
Професійна компетенція — здатність успішно діяти на основі практичного досвіду, умінь та знань при вирішенні поставлених професійних завдань.
Культура фахової мови є конкретно-історичним явищем, яке реалізується в повсякденній мовній практиці кожного фахівця. Мовна культура фахівця виявляється у дотриманні норм літературної мови, вмінні висловлюватися правильно й виразно, використовуючи вміло і за призначенням різні стилістичні засоби української мови. Важливу роль у розвитку культури фахової мови відіграє мовна освіта, метою якої є формування професійної мовнокомунікативної компетенції індивіда. Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами: місце і час виникнення ситуації; обставини, за яких виникла ситуація; соціальні і професійні ролі учасників; операції, які виконують учасники; канал комунікації. З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні та специфічні. Обидва види ситуацій передбачають певні професійні мовнокомунікативні вміння, які відповідно поділяють на загальні і вузькоспеціальні. Так, загальною професійною ситуацією є налагодження контактів. У цій ситуації використовують загальні мовнокомунікативні вміння.

Введение

Українська мова - національна мова українського народу, державна мова України. Мова — це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Мова є основою зростання особистості. Усім відомо, що найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення (усного чи писемного). У мові акумулюється духовна енергія народу; вона є головною ознакою і символом нації. Через мову ми пізнаємо світ. Мова – найважливіший засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неодмінно має володіти культурою мовле ння, тобто навчитися дотримуватись усталених норм усної і писемної форм літературної мови, використовувати усі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу

Фрагмент работы для ознакомления

переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових
відношень, висновки.
Основні мовні засоби цього стилю: абстрактна лексика, символи, велика
кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів; часте вживання
іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання, однозначна
загальновживана лексика, безособовість синтаксису, відсутність вказівки на особу автора.
Офіційно-діловий стиль — функціональний різновид літературної мови, що
обслуговує сферу права, влади, адміністрації, комерції, внутрішньо- і
міждержавних відносин.
Основне призначення цього стилю — регулювати ділові відносини мовців у
міжнародній, державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати
потреби людей у типових ситуаціях.
Офіційно-діловий стиль має такі підстилі: законодавчий (жанри: закони, укази,
статути, постанови); юрисдикційний (жанри: акт, вирок, протокол, обвинувальний висновок, постанова про арешт, обшук); дипломатичний (жанри: міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоколи);
адміністративний (жанри: накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви,
звіти). Вирізняється цей стиль серед інших регулювально-імперативним характером, документальністю (кожний офіційний папір повинен бути оформлений як документ), стабільністю (довго зберігає традиційні форми), стислістю, чіткістю, високою стандартизацією вислову, суворою регламентацією тексту. Колорит офіційності формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту.
Основні мовні засоби офіційно-ділового стилю — широке використання
суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської термінологій,
номенклатурних найменувань, включення в текст складноскорочених слів,
абревіатур; часте вживання віддієслівних іменників, відіменних прийменників,
складних сполучників, а також стійких словосполучень, що служать для зв’язку
частин складного речення, використання називних речень з перерахуванням;
безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення, іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти; тенденція до вживання складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим; відсутність емоційно-експресивних мовних засобів; слабка індивідуалізація мовлення.
Публіцистичний(лат. publicus — суспільний)стиль — функціональний різновид літературної мови, призначений для передавання масової інформації.
Залежно від сфери застосування в його межах виокремлюють: стиль засобів
масової інформації; художньо-публіцистичний (жанри: памфлети, фейлетони,
нариси, есе (короткі нариси вишуканої форми)); науково-публіцистичний (жанри: літературно-критичні статті, огляди тощо).
Основним призначенням цього стилю є висвітлення суспільно-політичних
процесів, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності, пропаганда
певних думок, ідей, формування громадської думки. Основні ознаки — поєднання логічності й емоційності, точності, документальності й образності.
Мовні засоби публіцистичного стилю — це сплав елементів усіх стилів.
Характерною ознакою цих засобів є оцінність, особливо помітна оцінна
спрямованість лексичних і фразеологічних одиниць. Активно використовуються також мовні кліше.
Художній стиль — функціональний різновид літературної мови, що моделює світ через конкретно-чуттєві образи й виконує естетичну функцію.
Це серцевина стилістичної системи національної мови. Сфера його
використання широка: індивідуальна і колективна творча діяльність, усі види
мистецтва, культура, освіта. Підстилі у художньому стилі виокремлюють за родами і жанрами літератури: епічні (епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.
Призначення цього стилю — впливати засобами художнього слова через
систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.
У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації,
світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в цьому стилі (зокрема, в художніх творах), крім об’єктивності реального світу, існує і суб’єктивність сприйняття його людиною.
Основними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика
мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-
чуттєве живописання дійсності — людей, природи, явищ, понять, якостей,
властивостей, відношень). Художній стиль характеризується найрізноманітнішою лексикою з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак); широким вживанням різних дієслівних форм: родових — у минулому часі й умовному способі, особових — у теперішньому і майбутньому часі, дійсному і наказовому способах. У художньому стилі представлені всі тропи та стилістичні фігури: метафора, метонімія, синекдоха, порівняння, епітет, парономазія, гіпербола, літота, персоніфікація, асонанс, алітерація, повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, періоди, риторичні запитання та ін. Також використовуються всі типи речень, синтаксичних зв’язків, всі можливості інтонування і ритмомелодики.
Мова художніх творів співвідносна із загальнонародною мовою, тому в
художньому стилі повною мірою реалізуються виражальні можливості української мови.
Конфесійний(лат. confessionalis — віросповідний) стиль — функціональний
різновид літературної мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства.
Функціонує він у культових установах — церквах, монастирях, скитах,
теологічних навчальних закладах, молитовних будинках, а також релігійних
громадах, родинах вірників. Основними його підстилями є біблійний (мова перекладів Біблії), молитовний (молитви, тропарі, кондаки та ін.)), проповідницький (проповідь, духовна бесіда), агіографічний (стиль, яким описуються житія святих) та підстиль церковних послань.
Конфесійний стиль використовується вірниками у спілкуванні їхніх душ з
Богом, для збереження культових ритуалів, об’єднання вірників у щиросердній вірі в Бога. Він характеризується особливою урочистістю і піднесеністю,
благозвуччям, символізмом та стійкістю (стандартністю) стильової норми.
Основними мовними засобами є конфесійна лексика, старослов’янізми, усталені конфесійні словосполучення, тропи і фігури, складні слова, інверсійний порядок слів у реченні та словосполученні.
Епістолярний (лат. epistola, від грец. epistole — послання, лист) стиль —
функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових
приватних або приватно-офіційних відносин.
Сфера його використання не має чітко окреслених меж: це побут, інтимна сфера життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справочинство. Основним призначенням цього стилю є обслуговування у формі листів заочного спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Залежно від сфери використання листів та інтересів адресатів листування поділяють на офіційне (службове) і неофіційне (приватне). Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями, а також між службовими особами, які перебувають в офіційних відносинах. Таке листування належить до сфери офіційно-ділового стилю. Неофіційне листування ведеться між особами, які перебувають в неофіційних стосунках. Воно має переважно побутовий характер — родинний, інтимний, дружній — і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю. Тому епістолярний стиль часто розглядають як писемний різновид (підстиль) усно-розмовного. Правила написання листів були сформульовані ще в античні часи. З часом виробилася і стала канонічною структура листа, яка передбачає наявність привітання і звертання, встановлення контакту, домагання прихильності, розповідь, прохання, закінчення листа та прощання. Спеціальне позначення P. S. («post scriptum») означає необхідність істотної дописки після прощальної формули. Кожний лист повинен містити хоч би два з названих компоненти, включаючи й обов’язкові змістові формули: підтвердження отримання листа або вияв радості з приводу його отримання, що прив’язує цей лист до попередньої кореспонденції; запитання про здоров’я і стан справ; твердження про те, що «більше нема про що писати» та ін.
Початок листа — це мовні етикетні формули, в яких міститься звертання,
вітання, встановлення контакту з адресатом, вияв прихильності автора листа до адресата. Основна частина містить інформацію, фактичний матеріал у вигляді
розповіді про щось, роздумів, вагань, пропозицій, прохань, завдань. Завершальна частина також має вигляд мовних етикетних формул із семантикою вибачень, прохань, побажань, прощань. Специфіка листів як писемно-розмовного жанру передбачає переведення живомовної усної безпосередньої комунікації у текстову писемну. У листах поєднуються елементи уснорозмовного мовлення, оскільки автор є носієм загальнонародної мови, і елементи писемної, комунікативно- прагматичної, організованої мови, що чітко виражає наміри автора. До того ж у листах яскраво виражені ознаки психологічного порядку (автор перебуває у певному психічному стані) і ознаки художньо-естетичного порядку (автор є особистістю, носієм певних естетичних, художніх ідей тощо).
Крім листів, до епістолярного стилю належать щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.
Розмовний стиль — функціональний різновид літературної мови, яким
послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Його основними ознаками є неофіційність, невимушеність, ситуативність,
діалогічність, спонтанність, непідготовленість спілкування, емоційність,
використання жестів, міміки тощо.
Функціонує розмовний стиль в усній формі. Розрізняють усне літературне
мовлення, яке ґрунтується на дотриманні норм сучасної української літературної мови, та розмовно-побутове на наддіалектному і діалектному рівнях української мови, у якому спостерігається часте порушення літературних норм.
Розмовний стиль характеризується багатством інтонацій, які неможливо
відтворити на письмі. У цьому стилі наявні також модуляції голосу, емфатичне
розтягування звука, розрив слова на склади, різкі зниження чи підвищення тону.
Жанри розмовного стилю виокремлюють:
- за кількістю мовців і характером їх участі у спілкуванні (розповідь, діалог і
полілог);
- за цільовою спрямованістю, характером ситуації і соціальними ролями
учасників спілкування (сімейна розмова за обіднім столом, діалог співробітників
на побутові і професійні теми, розмова людини з твариною, різні види інвективи (лайливе мовлення)) тощо;
- за мовним матеріалом конотативного (розмовного) значення.
Для української мови розмовний стиль є особливо важливим, бо в несприятливі
для розвитку літературної мови бездержавні часи через політичні утиски
українського народу, через офіційне невизнання його мови, культури, через
надмірні впливи інших мов тільки розмовна мова зберігала власне українські
слова, вислови, моральні засади, етнічні ознаки українства. У період занепаду
давньої української літературної мови розмовна мова мала таке багатство
різноманітних виражальних засобів на кожному рівні і таку уніфікацію вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних норм, що змогла перебрати на себе функцію нової літературної мови і оживити не лише художній, а й інші стилі. Крім функціональних, у сучасній українській літературній мові виділяють також експресивні стилі - різновиди мови за ступенем інтенсивності вираження змісту, що мають певний колорит (урочистості, піднесеності, високий стиль; нейтральний, середній стиль; іронічний, зневажливий низький стиль), який твориться добором і поєднанням відповідних мовних засобів — лексичних, фразеологічних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних. Оцінну семантику мають також текстові структури із відповідною композицією.
Функціональні та експресивні стилі називають об’єктивними. Проте в мові
існують також суб’єктивні стилі - ідіостилі та ідіолекти. Ідіостиль (індивідуальний стиль) - це системність виражальних засобів мови окремого мовця, яка вирізняє його мову серед інших, сукупність саме текстових (мовленнєвих) характеристик окремої мовної особистості. Ідіолект - це сукупність мовних особливостей (постійних характеристик) окремого носія мови.
Сукупність функціональних і експресивних стилів, а також співвідношення
стилістично нейтральних і стилістично маркованих мовних одиниць у системі
літературної мови становлять стилістичну систему літературної мови. Сучасна
українська літературна мова характеризується інтенсивним розвитком і
збагаченням стилістичної системи, вирівнюванням функціональних стилів,
поглибленням їх жанрової диференціації. Оволодіння стилістичною системою
сучасної української мови є однією з головних умов підвищення мовної культури.
Термінологія у системі професійного мовлення
Слово термін відоме ще з античних часів. У латинській мові (terminus) воно
означало „кінець", „кордон", „межу". У середньовіччі набуло вже значення
„визначення", „позначення". В Україні ця назва поширюється вже у XVIII ст.
Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з
усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську
термінологію, називають термінознавством.
Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В.Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та ін. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнучи до того, щоб термінологія була „всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного".
Термін - це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття,
визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
Характерні ознаки терміна:
а)належність до певної термінологічної системи;
б)наявність дефініції (визначення);
в) однозначність в межах однієї терміносистеми;
г)точність;
д)стилістична нейтральність;
е)відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;
є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.
Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.. Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо.
Послуговується термінами і офіційно-діловий стиль мови.
Існують такі вимоги до використання термінів у діловому мовленні:
1)термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій

Список литературы

Використана література.

1. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994. – 240с.
2. Культура української фахової мови ("Академія") Мацько Л.І., Кравець Л.В.
3. Українознавство: Навчальний посібник. Лепеха Т.В.
4. Українське ділове мовлення - Шевчук С.В.
5. Мацько Л.І.,Кравець Л.В. Культура української фахової мови. – К.:ВЦ
“Академія ”, 2007 . – 360с.
6. Мацюк З.О.,Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування. – 2-е
вид. – К.: Каравела, 2008. – 352с.
7. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – 3-тє вид., перероб. і
доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248с.


Пожалуйста, внимательно изучайте содержание и фрагменты работы. Деньги за приобретённые готовые работы по причине несоответствия данной работы вашим требованиям или её уникальности не возвращаются.
* Категория работы носит оценочный характер в соответствии с качественными и количественными параметрами предоставляемого материала. Данный материал ни целиком, ни любая из его частей не является готовым научным трудом, выпускной квалификационной работой, научным докладом или иной работой, предусмотренной государственной системой научной аттестации или необходимой для прохождения промежуточной или итоговой аттестации. Данный материал представляет собой субъективный результат обработки, структурирования и форматирования собранной его автором информации и предназначен, прежде всего, для использования в качестве источника для самостоятельной подготовки работы указанной тематики.
© Рефератбанк, 2002 - 2022