Творчість «Молодої Музи» і архітектура», за працями: 1. Юрія Бірюльова «Сецесія у Львові» 2. Миколи Ільницького «Синтез мистецтв у новелістиці Михайла Яцківа
Сецесія – як ми знаємо, це - авангардний мистецький рух близько 1890 – 1905 року, відомий також як Арт Нуво, Югендстіль, модернізм; спрямований проти академізму та історизму; знайшов своє вираження в архітектурі інтер'єрів, декоративно – ужитковому та орнаментальному мистецтвах. Сецесія відзначалася вільною композицією, стилізацією та декоративністю, а також захопленням асиметрією та гнучкими, текучими лініями. Досить яскраво цей стиль відображений у Львові, особливо у дільницях, оскільки саме вони прилягали до центральних районів міста. Як стиль, сецесія існувала недовго. «Сецесія – стиль архітектури. Засади стилю: повернення до природи. Стиль сецесії охоплює не лише архітектуру, але й моду, театр, графіку, живопис. Вперше сецесія з’явилася у Бельгії в 1893 році. У Львові сецесія з’явилася у 90-х рр. ХІХ століття. На Заході сецесія припинила своє існування 1905 року, у Львові ще в 20 - ті рр. можна було знайти постсецесійні віяння, а 1905-1907 р.р. – розквіт львівської сецесії.
Риси ранньої сецесії мали такі споруди 1897-1899, як особняк родини Дашек на вул. Набєляка, тепер Котляревського, № 41 (архітектурне бюро І. Левинського), кам’яниця Генрика Мюллера “Під павою” на вул. Набєляка № 24 (архітектор К. Боублік), будинок Едмунда Строменгера на вул. Сикстуській № 9, нині Дорошенка (архітектор Альфред Захарієвич), театр “Колізей” на вул. Сонячній (не зберігся, архітектори Міхал Фехтер і Артур Шлєен). У 1899 Владислав Садловскі виконав проект сецесійного залізничного вокзалу (спорудження було завершено в 1903, зберігся в значно перебудованому вигляді). Виправдовуючи своє реноме новатора, Ян Шульц одним з перших перейшов до сецесії у віллі Марії Гломбінської на вул. Мохнацького № 48, тепер Драгоманова (1900) та в будинку Теофіла Сроковського на вул. Крентій № 3 (пізніше Сенкевича, тепер Вороного, 1901).
Але спорудою, що по-справжньому відкрила епоху сецесії у Львові, став знаменитий колись Пасаж Міколяша (1899-1900, зруйнований під час бомбардування міста в 1944). Архітектори А. Захарієвич і І. Левинський широко використали тут конструктивні та художньо-виразні можливости металу й скла у сполученні з бетоном і каменем. Криволінійні форми сегментовидного перекриття викликали асоціації зі світом природи, просторова композиція характеризувалась типовою для сецесії врівноваженою асиметрією. Сполучними ланками архітектурної композиції служили твори образотворчого і декоративного мистецтва.
У розвитку сецесії у Львові була помітна певна стильова стадіальність. У 1897-1907 сецесія пройшла орнаментальним етапом. Для споруд цього часу характерною була концентрація декоративної експресії на фасадній поверхні, велике значення мала орнаментальна краса функціонально корисних деталей. Близько 1908 “орнаментальну” сецесію заступила сецесія “раціональна”. Еволюція форм, логіка внутрішнього розвитку стилю вела до послаблення захоплення орнаментом, до переходу від динамічної напружености до статики й гармонійности. В зовнішніх формах будівель значно випукліше стала виявлятись тектонічність.
Головним формоутворюючим принципом сецесії було розуміння кожного твору мистецтва як органічно цілісного об’єкту. Аналог такої цілісности художньої структури митці сецесії бачили у природі і форму твору уподібнювали живому організму. В архітектурі “біоморфний” принцип означав безперервний взаємозв’язок функціонального і естетичного. Архітектурна думка Львова, що починаючи з 1898 перебувала під певним впливом глави віденської школи Отто Вагнера, активно розглядала раціональний аспект у проблематиці сецесії. Такою була, зокрема, теорія “раціональної архітектури” І. Левинського. Індивідуальність і фантазія архітектора, який стилізує взірці природи, повинні втілюватися у відповідних матеріалах і конструкціях та співпадати з призначенням будівлі. Просторово-планувальна структура виявляється і ззовні, і в цьому сенсі зовнішній вигляд споруди має для архітектора другорядне значення, – говорив Левинський. Утверджуючи раціоналізм нової сецесійної архітектури, він підкреслював важливість художнього осмислення утилітарного начала. Як і Вагнер, Левинський не відмовляв орнаменту в його “естетизуючій” ролі, вказуючи при цьому на його обов’язкову тектонічність.
Чи можемо ми уявити собі Львів без сецесії? Думаю, що так, можемо. Проте лише в тому випадку, якщо взагалі не здатні нічого уявляти. Тільки якщо ходитимемо по вулиці з заплющеними очима. Або ж в круговерті трудоднів остаточно загубимо відчуття прекрасного. Це нормально. Іноді справді буває далеко не до цього. Інша річ, коли раптом, зненацька, ні з того ні з сього, просто йдучи по вулиці (не знаю, вранці, над вечір чи пізно вночі) – у нас виникає нестримне бажання озирнутися довкола себе! Що ми могли б побачити чи то пак прочитати на стінах давно знайомих нам будинків? Буває й так, що іноді всі теми для розмов вичерпані й, здається, немає про що розмовляти далі, хороший варіант – задуматися над сецесією.
Сецесія, як стиль в архітектурі, свідчив про зростання національної свідомості українського населення на західноукраїнських землях на початку XX ст. На думку Ю. Бірюльова, пошуки нового національного стилю відбувались загалом в рамках національно-романтичних відгалужень сецесії. Проблема неоромантичного освоювання на-родних художніх традицій цікавила львівських художників ще з кінця XIX ст. Головним джерелом, надихаючим на створення нового національного стилю, стало непрофесійне мистецтво горян Карпат. Опрацювати естетику “карпатського” стилю намагався в 90-х роках XIX ст. ще Юліан Захарієвич. Типовим варіантом української сецесії є приміщення банку «Дністер» у Львові, збудований у 1905-1906 рр. Архітектором І.Левинським та ін. Силует його нагадує традиці народної архітектури карпат, споруда оздоблена ліпниною та майолікою під впливом гуцульської кераміки. У формах сецесі витриманий особняк лікаря Панчишина у Львові. Збудований архітектором О. Лушпинським в 1915 р., він органічно поєднав модерн і традиції гуцульського різьблення - це взагалі унікальне явище.
Автор відсилає нас до аналізу теорій “східногалиційського” нового стилю Едгара Ковача - книга «Спосіб закопянський» (1899) тa Казімєжа Мо-кльовского у серії статей і книзі Народне мистецтво в Польщі. Незадовго до своєї ранньої смерті в 1905 К. Мокльовскі поставив у Львові у “сецесійно-карпатському” стилі будинки Тадеуша Чарнецкого на вул. Пекарській № 38-40. Внаслідок модернізаці політичного життя та динаміки економічного зростання. Вірогідно, що стиль галицької сецесії, який виник на західноукраїнських землях, поєднував елементи модерну та народної архітектури українського заходу.
Будинки епохи львівської сецесії: будинок на вул. Личаківській, 107 у Львові, збудований в 1909 р. За проектом О. Лушпинського. Найбільше сецесійних будинків на вулицях акад. Богомольця, глибокій, акад. Павлова. Архітектори дбали про відповідний амсамбль стилістично однакових споруд. З обох сторін уздовж проспекту будівлю етног-рафічного музею оточують «Гранд-Готель» (Проспект Свободи, 13), і побудований 1893 року у стилі історизму і «Промінвестбанк» (Проспект Свободи, 17), зведений 1912 року у стилі пізньої сецесії.На розі проспекту Шевченка №4 і вулиці Чайковського стоїть одна з найпривабливіших модерних будівель міста – колишній прибутковий дім ад-воката Сегаля, особливістю якого є вежа з декоративним фронтоном. Інтер’єр будинку оздоблений унікальними гобеленами, ліпним декором і вітражами у стилі сецесіону. У будинку №8 розташована одна з найкращих книгарень Львова – книгарня Наукового Товариства Імені Шевченка. На іншому боці проспекту можна споглядати оригінальний будинок №27 на розі з вулицями Фредра І Герцена, споруджений 1909 року під впливом пізнього англійського модерну. Площа Міцкевича цікава передусім готелем “Жоржом – найстарішим із діючих готелів України, це будинок 1901 року, збудований у неоренесансно-необароковому стилі, тобто прототипу віденського сецесіону - особливість такого модерну як стилю полягала в органічному поєднанні нового і старого, примхливого з народним, вишуканого із серійним. Згідно з трактування Ю. Бірюльова, завдяки економічному розвитку, ві-дбулося пожвавлення суспільного життя і національних рухів, яким товаришував розквіт культури, що зробило Львів головним осередком духовного життя Галичини.
Одразу навпроти будівлі на іншій стороні вулиці бачимо будинок № 6, зведений з темного каменю у дусі німецького юґендштілю у 1912-1914 роках
У літературі яскравими представниками сецесіного жанру стали члени гуртка «Молода Муза», що утворився у 1907 році. Для їхньої творчості було характерне відображення національної ментальності, фольклору, а також плюралізм естетичних концепцій. Чи не парадокс, що поетична назва літературноі групи, яка існувала у Львові на початку нашого століття, — «Молода муза», досі пов'язана у нашій уяві не з молодістю і поезією, а, навпаки, із занепадництвом і чимось антипоетичним і антиєстетичним? На жаль, це так. Єдиною втіхою може бути те, що взагалі чули про «Молоду музу» лише ті, хто вивчав украінську літературу у вузі, у школі ж про «Молоду музу» взагалі не згадували (не було у програмі), а твори учасників групи не друкували. Головним завданням «молодомузівців» було змалювання та відображення сутності естетичної краси. Кожний учасник «Молодої музи» — людина зі своєю долею і митець із своїм неповторним обличчям. І як митець кожен з них виходить виходить за межіцієї літературної групи, оскільки творчість його не обмежується часом існування. поети «Молодої Музи» перейняли дещо з сецесії архітектурної. На їхню думку міська архітектоніка, що була характерною для попередніх часів, руйнувала людську свідомість, а сецесія, яка прийшла на зміну регресивним стилям, почала додавати фарб до безбарвного життя львів’ян. Для опису своїх відчуттів «молодомузівці» так само використовували народні мотиви та символи. Відтак, змалювання квітів та усіляких міфологічних істот почали бути присутні не лише у архітектурному, але й у епістолярному жанрі. Головне місце у творчості «Молодої Музи» посідала духовна боротьба людини з містом, намагання відстоювати власну індивідуальнсть.
Як зазначає М. Ільницький, перефразовуючи слова Я. Поліщука: «Ідентифікація з народно-фольклорними стрижнем є закоріненою формою самотожності літератора, що не була відкинена новою хвилею українського українського відродження, через те, що вона презентувала індивідуальної само презентації». Ю. Бірюльов зауважує, що неоромантичні настрої у львівському мистецькому середовищі з’явилися одночасно з посиленням політичної боротьби. Культура львівського модерну, що проявляла себе в усіх сферах мистецького життя через історичні обставини розвивалася динамічно і вільно.
Основні риси львівської сецесійної архітектури:
1. декоративність;
2. інтерес до культурної спадщини, витоків різних стилів – рококо,бароко;
3. наявність національного колориту, традицій народного мистецтва.